Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

інерції зневажаємо «торгівлю». Всі наші класові індикатори та класові амбіції до безглуздя смішні. Жарти на тему класовості. Ключові фрази: «Англійцю годі рота відкрити, щоб його не зненавидів чи знецінив інший англієць»; «Та з такого середовища»; «Милий, не кажи “салфетка”, ми кажемо серветка»; «Той / та на Мондео»; «Трохи лажове / простацьке / для нуворишів / показне / вульгарне / негарне / грубе / для Шарон і Трейсі / міщанське / няшне / а-ля Тюдори»; «Та чванлива дурепа (бовдур / панько / курка / фраєрка / всезнайка з приватної школи / пануся / Каміла) думає, що чимось краща за нас!»; «А чого ти чекала від донечки бакалійника, яка вискочила заміж за пана?»; «Той милий чоловічок з крамнички за рогом».

Цінності

Ідеали. Фундаментальні принципи, яких ми дотримуємося. Моральні норми, до яких ми прагнемо, хоч і не завжди успішно.

Чесна гра

Всенародна квазірелігійна манія. Недотримання правил чесної гри збурює праведний гнів більше, ніж будь-які інші гріхи. «Чесна гра» для англійця — це не якийсь грубий та нереалістичний егалітарний концепт: ми розуміємо, щось хтось обов’язково виграє, а хтось — програє, але переконані, що всі мають мати рівні шанси в боротьбі, за умови дотримання правил та без спроб шахраювати і виходити за межі уповноважень. Чесна гра — це засадничий принцип більшості неписаних правил етикету, а не лише спорту чи змагань, які першими спадають на думку: стояти в черзі — зводиться до чесної гри; взаємне вгощання, манери за столом, «впорядкований безлад», правила на дорозі; кодекс флірту; діловий етикет; ввічливий егалітаризм і т. д. — цей принцип всюди! (Ввічливий егалітаризм — це лукавство під маскою справедливості, це спроба приховати незручність від класової нерівності та відсутності рівноправ’я. Добре хоч, що ми здатні через них червоніти.) Схильність до компромісів, постійні вагання — «праворуч» чи «ліворуч» — які часто збоку бачаться як м’якотілість, а у кращому разі — як терпимість — все це результат чесної гри + поміркованості. Ми схильні вболівати за невдах — і тривожимося, коли успіху забагато — це теж про чесну гру. Загострену потребу у справедливості часто плутають із взаємовиключними речами — це може бути і соціалізм, і консерватизм, та навіть християнське милосердя! Майже вся англійська мораль — це, по суті, про чесну гру. Ключові фрази: «Ну, якщо чесно…»; «По правді»; «Треба дати шанс»; «Та годі тобі, це ж чесно!»; «Як чесно, то чесно!»; «Резонно»; «Суворо, але справедливо»; «Чесно і справедливо»; «Чекай своєї черги»; «Нумо чесно»; «Чесний поліцейський»; «Це тобі не з гуски вода!»; «Гра у відкриту»; «Не скупись»; «Живи сам і не заважай жити іншим»; «А з іншого боку»; «У медалі дві сторони»; «На противагу»; «Ну гаразд, то кожен хай стоїть на своєму!».

Ґречність

Основа основ. Більшість форм ввічливості у нас так глибоко вкорінена, що її не відрізнити від безумовного рефлексу, наприклад, ми рефлекторно кажемо «перепрошую», коли когось штовхнемо або навіть коли штовхнуть нас. Та більшість форм все ж потребують зусиль — свідомих зусиль чи, точніше кажучи, самосвідомості. Паралельно захоплюючись ґречністю англійців, всі дивуються ще й тим, які ми «стримані» — збоку це скидається на зверхність, відстороненість та ворожість. Попри те, що стриманість, без сумніву, є одним із симптомів «соціальної не-дужості», вона також, принаймні частково, є інваріантом ґречності. Це — те, що соціолінгвісти називають «негативною ввічливістю», турботою про те, щоб не порушити чужі кордони приватності і не нав’язуватися насильно (антипод «позитивній ввічливості», де фокус зміщений на першу особу, її потребу соціалізуватися та бути «своїм»). Ми судимо інших по собі, вважаємо, що всі переймаються приватністю як і ми, тож воліємо не пхати носа у чужі справи і ввічливо ігнорувати всіх навколо. Наші ґречні «перепрошую», «будь ласка» та «дякую» не такі вже й щирі та сердечні — по правді, в них нема нічого сердечного і щирого. Ґречність, за замовчуванням, передбачає певний рівень штучності та лукавства, а суть нашої ґречності зводиться до форми та дотримання правил, а не до того, щоб висловити щиру турботу. Тож коли ми нехтуємо правилами поштивості, то стаємо нестерпнішими і неприємнішими, ніж інші, не такі «ввічливі» народи. Природа обділила нас комунікабельністю, ми потребуємо усіх цих правил, щоб якось убезпечитись. Ключові фрази: «Перепрошую»; «Будь ласка»; «Дякую / Спасибі / Дяк / Дякую вам» (такі слова є у всіх мовах, але ми їх говоримо частіше); «Мені прикро, але…»; «Перепрошую, але…»; «Ви не проти?..»; «Чи не могли б ви?..»; «Правда?»; «Перепрошую, вибачте, чи не могли б ви, будьте такі ласкаві, передати мармелад?»; «Вибачте, страшенно перепрошую, але, здається, ви стоїте на моїй нозі!»; «При всій повазі, цей вельмишановний пан трохи зекономив на правді!».

Скромність

Від природи англійці не скромніші за інших, але ми маємо строгі правила (точно як і для ґречності), як виглядати скромними — до них належить заборона на хизування і самовихваляння, а також правила, які заохочують до самознецінювання та самовисміювання. Ми цінуємо скромність, ми прагнемо до скромності. Скромність, яку ми демонструємо, дуже часто фальшива або, якщо милосердніше переформулювати, — вона іронічна. Наше знамените самознецінення — це також форма іронії. Ми говоримо протилежне до того, що думаємо, або ж навмисно вдаємося до карикатурного самознецінення. Це такий собі код — усі знають, що самознецінюючі репліки означають акурат протилежне або ж в них закладений чималий відсоток карикатурного знецінення фактів. Самознецінюючі репліки мають подвійний ефект — ми вражені і досягненнями чи вміннями мовця, і його / її небажанням горлопанити про них на кожному кроці. Проблеми виникають, коли англійці намагаються повторити цей фокус з іноземцями, які не годні зчитати іронічний код і сприймають поважно наші самознецінюючі коментарі. Правила скромності велять нам занижувати або взагалі заперечувати фінансову, класову чи статусну нерівність. Ввічливий егалітаризм складається із комбінації трьох «ключових цінностей» (ґречності, скромності та чесної гри) із щедрим чубком фірмового лукавства. Англійська скромність часто набирає форми змагання: от хоча б гра «а мій гірший!», яка насправді є прихованим вихвалянням у формі змагання. Скромність англійців (чи то змагальницька, лукава чи щира) завжди приправлена щедрою порцією гумору. Наші правила скромності служать противагою до природної зверхності, точнісінько як правила ґречності захищають нас від спалахів агресії. Ключові фрази: «Не хизуйся»; «Годі вихвалятися»; «Не співай собі осанну»; «Ти диви, який мудрий»; «Не при напролом»; «Я трохи спортом займаюся» (читай: «Я щойно олімпійське золото взяв»); «Хм, та я наче трохи на цьому знаюся» (читай: «Я — всесвітньо відомий експерт у цій галузі»); «Ой, та що я в тому розуміюся» (те саме значення); «Не так важко, як здається / Та мені просто пощастило» (стандартна відповідь на спробу похвалити ваші досягнення).

Діаграма

Отже. Визначальні риси англійськості. Вони вже самі згрупувались у щось більш структуроване, аніж просто собі перелік. Маємо «ядро» і три визначальні категорії — рефлекси, світогляд та цінності — і кожна розгалужується ще на три підкатегорії. Мені не дуже вдається укладати діаграми (для читачів-неанглійців: це був дуже яскравий приклад самознецінення), але, здається, я зможу таки дотримати необдуману обіцянку і якось візуалізувати