Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Я, щоправда, намагаюся говорити стримано і розумно. Не хочу влаштовувати скандал посеред повного ресторану, хоча мене вже починає трусити. Почуття б'ють через край, думок занадто багато.

Я не думаю, що Мирон справді став би щось таке влаштовувати. Що-що, але чесності йому було не позичати. Хотів би - відкрито діяв. І це не його вина, що мій чоловік ходив наліво.

Проганяю думки геть, аби не думати про те, що Діма справді весь час зраджував. Неважливо, цим я вже перехворіла. З кожним разом якось спокійніше.

Хочеться роздряпати Дімі обличчя, але зате всередині не болить.

Швидше... Злить!

Так сильно, що під шкірою свербить. Доводиться стримуватися, ковтати всі докори. Діма виявився мудаком, гаразд. Може, поспішила з висновками, що він часто мене зраджував, але це нічого не означає!

Єдине моє заспокійливе - Руслан.

Чоловік із Діми вийшов так собі.

Але батько він хороший, я знаю.

Навряд чи син буде щасливим, якщо його батьки весь час скандалитимуть. Тут усе залежить від Діми. Я готова придушити свої почуття і далі спілкуватися, коли це потрібно. Фокусуватися на хороших моментах. Але якщо чоловік продовжить тиснути...

- Загалом, повертаючись до розлучення, - нагадую, коли Діма довго мовчить. - Я говорила з адвокатом. Розлучити нас складно, але можна. Потрібно подати до суду, якщо обидві сторони будуть згодні, то піде простіше. За кілька місяців упораємося, але краще подавати зараз.

- З адвокатом? - перепитує якось загальмовано. - Навіщо? Ми ж домовилися почекати.

- Ти вирішив, а я не готова була сперечатися. О, чи ти спочатку хочеш потрібну кількість зрад набрати? До ювілейного не дійшов?

- Що ти таке кажеш? Ти знову про Машу...

- Машу, Дашу, Сашу та інші твої розваги, хто знає, як їх там звали! - не стримуюся, підвищуючи голос. - У нас є два шляхи, Дім. Ми або розлучаємося мирно, і ти перестаєш добивати мене спробами повернути. Або все наше спілкування зведеться до того, що я навіть бачитися з тобою не буду.

- Руслан...

- Через твою маму буду його зраджувати та забирати так само. Тому припиняй мені брехати й хоч розлучися зі мною чесно. Або це буде наша остання розмова.

Я втомилася від сумнівів, вічних спроб бути хорошою і доброю. Навіть зараз, скаженію і люту, а при цьому не відштовхую Діму. Не тому, що збираюся його прощати або хоча б зрозуміти.

Розлучитися буде простіше, якщо чоловік не стане заважати. Нарешті, почує мене і припинить зі мною гратися. Заради цього я готова тримати себе в руках і говорить м'яко, а не сипати суцільними звинуваченнями.

Але чоловіка, напевно, рятує ще й Шварц. Якби той не приголомшив мене раптовим поцілунком, я б так себе не поводила. Думки розлітаються одразу по кількох фронтах.

- Я намагалася зберегти хороші стосунки, - повторюю, максимально відсуваючись від Діми. - Але не дозволю себе більше обманювати чи використовувати.

- Я й не збирався. Тась, я...

- Любиш, чула. Зраджувати це не заважало. Досить, - вимовляю твердо. - Мабуть, не вийде нормальної розмови.

- Нормальна це коли ти навіть не даєш порозумітися?

- Господи, Дім! Я тобі стільки часу давала, але це ні до чого не призвело. Я навіть думати боюся, що ще спливе. Якщо ти мене справді любиш, то допоможи мені з розлученням і більше не муч.

Діма мовчить, довго і багатозначно. Я бачу, як бігає його погляд, смикається кадик. Підбирає слова, але більше не знаходить, як мене переконати. Бачу, що починає здаватися.

Полегшено видихаю.

І тут же давлячись повітрям.

- Не завадила? - навпроти вмощується Іра, закидаючи ногу на ногу. - Рада зустрічі.

- Що ти тут робиш? - Діма цідить крізь зуби, а я перебуваю в шоці. Хоча в голові те саме запитання. - Забирайся геть.

- Ну навіщо ж ти так, милий? Я лише вирішила привітатися. Ох, знайома річ, - дівчина підчіплює пальцями затискач для краватки. - Дуже гарний подарунок, Таїсіє.

- Теж так думаю.

Це істеричне, але я ледь стримую сміх. Іра настільки намагається вбити клин між нами, що навіть не розуміє, що більше цього робити не потрібно. Щоб вона не задумала, я - не мета. Лише супутній збиток, щоб дістатися до Діми.

Через зраду...

Або він її сестру якусь образив, подругу...

Зараз вона здається адекватною, не кидається на мене, не кричить. У неї немов мільйон різних масок, які дівчина приміряє. Просто збиває з ніг непередбачуваністю, намагається заплутати.

Так не чинять, коли просто намагаються вивести чоловіка з сім'ї.

Тим більше, що я чула аудіозапис, Іра сама зізналася, що між ними нічого не було.

- Дімо, ти маєш їй сказати! - вимовляє з примхливими нотками. - Наша дитина...

- Ір, - вимовляю втомлено. - Притримай свою істерику.

- Ні, ти не розумієш. Він...