Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

Міка розуміла, що інший на його місці давно вигнав би нахабну порушницю спокою, і відчувала щось схоже на вдячність за поблажливість. Рейн – її особиста помилка. Недодивилась, вважала неважливим, не вірила сама собі – і ось результат. А якби відкрила свої підозри раніше, то, можливо, і наслідки були б інші.

– Мені почекати зовні? – Вона зверталася до голови розшуку і здивувалася, коли маківка Керрейта хитнулася в заперечному жесті.

Мавк також це помітив. Сяйнув міцними, незважаючи на вік, зубами, й посунувся на сидінні, знову змінюючи кут огляду на зручніший.

– Навіщо, Міловіко? Спільні таємниці зближують, хе-хе. Зізнаюся, ви розпалили мою цікавість. У чому ж, якщо не секрет, полягає ваша ідея?

Щоб дістати порізану шаль, довелося залізти в нижню шухляду стола Даріана. Міка припускала, що від такого неподобства він взагалі втратить дар мови, проте губернатор слухняно відсунув ноги і навіть відштовхнув крісло, даючи більше простору.

– Дивіться. – Міка продемонструвала зім'яту вовняну тканину, яку лезо майже розсікло на дві половини. – На ній є кров. Небагато. Схоже на бризки, чи не так? Цю річ не притискали до ран – вона ледве їх торкалася.

Мавк позіхнув. Відкинувся на скрипучу спинку, повернув розшатаний підлокітник на місце.

– І що? – запитав ліниво. – У розшуку всерйоз подейкують про привидів. Ви маєте свій варіант?

– Зараз перевіримо.

Міка швидко збігала вниз до карети за купленою вранці шаллю – теплою, сліпучо-білою, того ж розміру, що й її власна блакитна. Намагаючись не потривожити Тимора, який дрімав у тіні, зачинила двері.

– Куди? – спросоння буркнув він.

Відповіді не було, і хропіння відновилося.

Після Міка заглянула в канцелярський відділ і нахабно витребувала пляшечку червоного чорнила. Зайшла до кадастрового, де позичила лінійку – коротку, товсту, досить міцну для демонстрації задуманого.

Повернулась на третій поверх, розклала принесені речі перед Даріаном. Згадала, що він поки що ображений, але чи не байдуже?

– Гаразд, пожертвую собою, – пробурмотіла, розстібаючи ґудзики мундира.

Закатала рукави сорочки, запхала лінійку за пояс, відкоркувала чорнило…

– Не допоможете? – вказала на свої зап'ястя. – Заради чистоти експерименту не хочу бруднити пальці.

– Мені не хотілося б заходити так далеко. – Мавк уже зрозумів, про що йшлося. – Чи не простіше змастити лінійку? – Він покрутив чорнильницю у долоні. – Тоді сліди будуть набагато точнішими.

– Ви готові залити одяг? А я не настільки віддана справі. Шкіра гарантовано відмиється, льон – ні. До того ж головне – переконатися, що Уфін теоретично міг поранитися таким способом. Якщо дерево торкнеться моєї руки, на ньому залишиться слід, а це й треба довести.

Мавк невдоволено плямкнув губами, показуючи: його такий варіант не влаштовує.

– Поміняємося?

Зображати жертву начальник розшуку не захотів – послався на хворі суглоби. І нагадав: покійний «випалювач» носив кинджал у піхвах, тож ідея з поясом не спрацює – не ті умови.

– Кишеня штанів? – припустила Міка. – Відстань схожа.

– У тебе немає кишень, – раптом мовив Керрейт, не дивлячись на неї.

На «ти» звернувся. При сторонніх. Схоже, історія з Рейном таки сильно зачепила його за живе.

– Я можу знайти того, в кого є.

– Не сумніваюся.

Сухий тон, деяка зверхність у голосі…

«Він намагається мене зачепити? Чим?» – Міка не розуміла, почуватися їй ображеною чи радіти, що мовчання закінчилося.

– Ми нічого не знаємо про Рейна! – вирвалося само собою. – Можливо, Коньяр вигадав його, щоб легше витримувати «проклятість»! Рейн жив на сторінках. Терн писав про нього! Уявляв його історію так чітко, що вона заполонила твій дім! Так, я здатна чути спрямовані думки проклятих! Настільки сильні думки! Це новина? Ну вибачте, пане губернаторе!

– Чому ти мовчала, чаклунко? – Даріан свердлив її поглядом. – Чого боялася?

Вона й не помітила, як опинилася поруч із ним.

– Я не зобов'язана бігти до тебе з доповіддю щоразу, коли мені насниться кошмар, – прошипіла крізь зуби.

– З доповіддю? Нехай і так! Але ти здогадувалася про…

– Я дізналася напевно й одразу ж прийшла! Одразу! Мені вибачитися всоте? Ти впевнений, що це допоможе? Чи волієш страждати через… Через що, до речі? Зрада? Обман? Не підходить, згоден? Я не брехала!

Стукнули двері. Міка сполохано крутнулася на п'ятах, проте Мавка в кабінеті вже не було. Зате в коридорі чулася його швидка мова: він розповідав комусь про вкрай вдалий слідчий експеримент.

– Безумство якесь. – Вона отямилась і з полегшенням виявила, що вікно зачинене, тобто її крик не долетів до нижніх поверхів. Мабуть. – Прошу вибачення.

– Знову формальності? – Губернатор теж здавався спантеличеним. – Я не розумію тебе, Мишко. Ти ніби одна проти всього світу.