Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— І ви весь цей час тут жили?

— Так, ми з тією істотою оговталися неподалік будинку вітражного майстра, до якого ти приїжджала. Тварюка довго відходила від перельоту, і я встиг її знищити.

— Ви прийшли до тями біля будинку вітражника?

Джейн згадала сліпі вікна старого заводу, який розташувався у тому самому районі. Вони ще тієї миті були так близько, а навіть не знали цього. Хоча що вона таке думає? Цього не було. Її мозок вигадує логічне пояснення появі Фелікса.

— Так, біля будинку. Ти тільки уяви мене пораненого і безпорадного, геть повністю позбавленого сил знаходить вітражник на кріслі колісному! Тоді я ще не знав, що це таке, і взагалі не зрозумів, на чому він під'їхав до мене. Але ж це вражаюче: мені допомогла людина з фізичним недоліком, а я все життя їх ігнорував, просто не помічав. І він ще й любить вітражі, як і я. Мені здається, я мав потрапити до цього світу.

Фелікс так змінився, і хоч Джейн любила його і тим холодним і байдужим, зараз він був таким теплим і душевним, ніби його броня була розбита, і він нарешті став тим ким є насправді.

- Джейн...

— Що? — вона боялася навіть підіймати очі, так і передала йому кухоль, не дивлячись.

— Ти й досі не віриш, що я існую?

— Я ж вам сказала, що не знаю.

— Ти стала такою зажуреною, я тебе зовсім не впізнаю, — сказав він сумно. — Не те щоб я добре знав тебе колись. Але ж ти була людиною, яка сколихнула наш світ, яка змусила усіх зрушити з місця. Людиною, яка співала пісні голосно...

Коли він перерахував усе це, Джейн і сама здивувалася, якою життєствердною вона була в Айронвуді. Вона вірила: у себе, в людей, у зміни.

— Я вас також не впізнаю. Де ваш пихатий холодний погляд? — спитала вона з викликом, ніби викриваючи його. — Стоїте на моїй кухні й п'єте какао, як звичайнісінький чоловік з мого світу.

Ці слова його явно зачепили, Фелікс ніколи не був звичайним чоловіком в Айронвуді.

- Джейн, я прожив у твоєму світі п'ять місяців. Це набагато більше, ніж ти провела у моєму. Тут мені ніхто не кланяється, у мене немає моїх величних сил, і тут я зрозумів, що таке справжня самотність. Я так зневажав увесь свій народ, не вважав себе одним з них. Але, коли я потрапив у цей величезний невідомий світ, я зрозумів, що вони завжди були мені потрібні. Без свого народу я і є лише звичайний чоловік, який п'є на твоїй кухні какао. Айронвуд завжди був для мене чужим, це не моя Батьківщина, але тепер я знаю, що він мій. Він був моїм світом завжди...

— Ви так багато говорите, — Джейн усе не вгамовувалася, ну не дарма ж вона стільки годин провела в кабінеті доктора Коллінза, щоб ось так просто погодитися на те, що Фелікс справді зараз тут. — Ви завжди мало говорили, а зараз... Ви ділитеся своїми думками та почуттями.

Він подивився на неї з невідомим смутком.

— У мене з'явилося дуже багато часу, щоб говорити, раніше я його просто не мав. Раніше мені ніколи було пити чаї з різноколірних кухлів і обговорювати з кимось свої думки. Навіть на святах, я ніби продовжував виконувати якусь місію, а зовсім не відпочивав. Тим більше – мені здавалося, що мені й нема з ким розмовляти. А може, й не здавалося, може, справді не було з ким, - він багатозначно подивився на неї.

- Чим займемося? — він так несподівано весело запитав, що Джейн впала в ступор. — Давай покажеш мені свою ялинку, адже ти її сама прикрашала? — він пройшов до величезної ялинки, яку Джейн разом з мамою прикрасила напередодні.

- Ви хочете подивитися на мою ялинку? - у цей момент Джейн як ніколи засумнівалася у його реальності.

— Так, мене зараз дуже цікавлять кулі. Добре, що майстерня Рассела вважається дуже дорогою (тут все вимірюється грошима), і тому там є багато замовлень і відповідно - прекрасних матеріалів для їх виконання.

Він крутив у руках кулю, де двоє дітей каталися на ковзанах, тримаючись за руки.

— Рассел знає, що ви з іншого світу?

Джейн не знала, чого вона боялася більше: що Рассел підтвердить чи навпаки скаже, що ніколи не чув про Фелікса і тоді ця ілюзія розвіється, як дим.

— Не називай мене на Ви, я більше не король. Принаймні не тут. І, так. Він знає, що я з іншого світу, у мене не було іншого виходу, крім як розповісти йому. Я був поранений, і це рішення було найбезпечнішим. Нині він намагається зробити мені документи.

Джейн слухала все, що він казав. Це було так реально, так логічно. Все сходилося. Вона не могла стільки вигадати, вона не настільки розумна. Їй так хочеться повірити, що він справді тут, неквапом п'є какао і розглядає ялинкові іграшки. Вона так багато мусить йому сказати...

— Я б не вважала себе божевільною, якби... — вона невпевнено почала говорити й Фелікс відвів погляд від кулі. — Якби тоді з порталу не потрапила прямо на занедбаний завод, де погані люди тримали дівчат... Тобто вони викрали дівчат, і я потрапила туди з ними, і... — по її обличчю почали стікати сльози, — всі сказали мені, що я не зникала з палати, а просто вийшла, реанімуючи місис Кларк. І якраз неподалік лікарні цього ж дня викрали дівчат разом зі мною. Всі говорили про це, і мої батьки також... адже вони знають мене краще за всіх, вони покликали психіатра, не знаю чи ти чув про такого лікаря, так от він сказав, що я все вигадала. Я ж вигадала?