Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

Здається, ми на Титаніку..

          Відволіктися від раніше почутих в телефонній розмові слів не виходить. Спати вночі теж. Я відкинула те, чому не маю підтвердження чи спростування. Але дещо сказане Андрієм про наші стосунки засіло скалкою в серці. 

— Не можу тобі вибачити слів: "Провели разом все літо".

1. Ненавиджу брехню. 

2. Дякую, що враз знецінив весь наш час.

— Брехню?

— Ми познайомилися тільки в останні дні липня, яке "все літо".. Ну вибач, що під ногами плуталася на лимані. Та й після я, мабуть, дуже винна в тому, що затягла на обстеження і лікування, завадила далі вживати лайно. Ой яка я погана..

Ти не провів зі мною жодного дня, який мав би можливість провести краще чи поїхати додому. ЖОДНОГО. Але вони, мабуть, були такі всі неприємні для тебе.. тому й кажеш, що було більше, ніж насправді.

— Ну ти й вигадуєш..— тільки й здатен відповісти на мій біль чоловік. — Не хочу з тобою сперечатися, немає сенсу, щось доводити тобі, все одно залишуся неправим..

— Звісно) календар же не бреше.

— Звісно ні, я брешу))

— Дуже "приємно" було знати, що ти так оцінюєш і відчуваєш.  Одразу зник сенс продовжувати стосунки, як такий.

— Також так думаю. Тобі не сподобається те, яким я буду, і мало часу будемо бачитися.

— Отак чекаєш людину, чекаєш, а виявляється, для неї забагато тих днів разом. Не було цінного і важливого, а тільки те, від чого він хоче з легкістю відмахнутися. — Не знаходжу в собі зараз гордості, щоб мовчати, щоб не додавати в кожне повідомлення личка зі сльозинками.

— Не розумію, — коротка і беземоційна відповідь. 

— Ти таким тоном сказав про все літо..це було боляче. Дуже. Й досі.

— Мав на увазі, багато часу провели разом.

— Багато?

— Так! — Замість того, щоб закрити рану, він її поглиблює…

— Ти знущаєшся?

— Для мене це дуже багато. Ні з ким так довго багато не був разом.

— Ну що ж тобі буде легше. Раз тобі так багато і вже не потрібно, — приречено і безнадійно, бо нащо нав'язуватися, коли йому мене багато було вже.

— Я такого не говорив.

— Своїм тоном сказав. Десять років це багато.

— Може вернешся до того, з ким була десять років??? До своїх Стасів, Вікторів?

— Чого раптом? Поспішаєш до своїх шльондр?

— Їх в мене немає.

— Але були. З ними було краще?

— Я такого не казав. Було необхідно. І то було до тебе.

— Стосунки в мене теж були До тебе. Але ж ти чогось це мені кидаєш наче в чомусь винна.

— Віктор такий, Віктор сякий, то вертайся до нього і Володимир буде радий, що сім'я воз'єдналася.

— Володимир ніколи не жив в "сім'ї". 

Було б смішно те, що кажеш. Якби сльози не душили. — Коли жінка потрібна хіба її відсилають до іншого?

— Не лізь мені в голову і я не буду вживати і палити.

— А хіба я лізла до того, як ти почав нести оті свої "вигадки"? Думай, що кажеш. 

Якщо значення очевидне і тон відповідний, то як ігнорувати "ціле літо"?

— Просто ігноруй і все.

— Не вийде. Ти ж навіть підтвердив зараз ті слова.

— Мені потрібна свобода дій, а ти мені не даєш.

— Знаходячись на відстані. Яким це чином?

— Я  не можу завжди бути ідеальним. Ти хочеш, аби я був шовковий і не помилявся, і, не дай бог, десь не випив склянку. Таких чоловіків не існує. Я не такий 1000%. І не зможу бути таким в майбутньому, я впевнений.

— Я хотіла, щоб ти розібрався в своїй свідомості і обрав здорові пріоритети замість давніх стереотипів оточення.

— Абсолютно здорових не буде, на вихідних буду розслаблятися, відпочивати, як всі чоловіки. — Ще й роботу не обрав, а вже розслаблятися..

— Від мене відпочивати? Краще, ніж Зі мною.. За звичкою легше? "Довго ні з ким не був" - мій час з тобою вичерпано - "ціле ж літо разом")) яке й близько не ціле..

— Я й осінь врахував.

— Восени ти поїхав. І в лікарні як часто я тебе бачила?

— Весь час був у тебе на квартирі.

— Неправда!!! Тиждень лише. — Цього його уявного перебільшення я вже остаточно не витримую. Якщо людина відчуває, що разом ми були надто довго, то я для неї зайва. Коли потрібна, то мало. І часу, і всього разом мало. Не збираюсь я силоміць йому вішати на шию ні себе, ні свою дитину. Мою греблю рве. — Ненавиджу лиман! І той клятий дощ ненавиджу! Якби я тоді не змерзла, як цуцик, і не просила тебе мене зігріти, нічого б потім не було. А тепер мені нестерпно боляче. — А він навіть не розуміє від чого.. — Син кинув німецьку і прибіг в кімнату з'ясовувати, чого мама плаче.