Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

– Хто це? – спитав тоді Кузя тихенько Мотрю, яка пасла телят і свиней.

– Невже ти цього пса не знаєш? – сказала Мотря. – Це Будунтай, чортів пай, усім відомий чаклун, перевертень; він у В'ятці борсуком із нори виліз, у свояки семи шаманам сибірським дописався, під Чудовом на цапа перетворився, у Вологді свічкою вдавився, та якби казанські татари не зняли з нього шкури, так би і світильня за ним згинула! Він перекинувся на трійку бігунів, а з них дві конячки білі, а одна гола, – та й пішов світ за очі; шукай його! Перетворюється, пес, у що хоче!

Бідний Кузя озирнувся на Будунтая, злякавшися голосного крику Мотрі, а Будунтая вже й нема: на тому місці, де він сидів, лежить тільки камінь, а каменя того, здається, раніше не було.

Кузя застругав дерев'яну шпильку, підібрався до каменя проти сонця та й приколов тінь його до землі. «Що ж буде?» – подумав він. Довго камінь лежав і відмовчувався, та потім перекинувся пошехонцем, у поршнях, у зипуні, з котомкою за плечима, і став просити Кузю, щоб він вийняв би палю, на яку можна, тільки й дивись, наступити й напо-роти ногу. Тоді Кузя наш здогадався, що Будунтай недарма про палю каже, і не вийняв її, поки той не пообіцяв йому за волю свою будь-чого.

– Вивчи мене свого мистецтва, – почав тоді просити бідний Кузя.

– Про мене, – відповів Будунтай, – відпусти ж мене!

– Ні, брешеш, обдуриш, до лісу підеш, – примовляла Мотря.

– Дай задаток, – сказав Кузя, – мабуть, Мотря правду каже! Дай задаток, а то не відпущу!

Будунтай розгріб, не встаючи з місця, під собою купу, дістав золота й висипав його Кузі в котомку.

– Бреше, обдурить, до лісу піде, – примовляла знову Мотря.

– Усе це добре, – сказав Кузя, – та цього мало; треба мені тебе затаврувати!

Зробив – і витяг із землі палю. Будунтай тільки крякнув, підвівся,

на чорного півня перетворився і наказав Кузі приходити рівно опівночі за село, на перехрестя, де дороги розбігаються: в ліс, на озеро та на кладовище. Сам змахнув крилами, перетворився на рябу сороку і полетів, як сороки літають, та все прямо, мов із лука стріла.

Бідний Кузя прийшов додому, висипав старим своїм золото, сказав, що багач бере його на службу та в науку і от, мовляв, прислав їм задаток. Старі зраділи, але й засумували трохи; син залишив їм відставні гуслі й пішов опівночі на перехрестя.

Прихилившись до верстового стовпа, чекав він уже довгенько, а Будунтая нема. Коли це стовп, біля якого стояв бідний Кузя, завижчав по-верблюжому.

– Чи це ти, Будунтаю?

– Я! – сказав стовп. – Ходімо, що з тобою зробиш, ходімо до мене в науку; та тільки дивись, тепер ти мені слуга, поки не вивчишся всього мого мистецтва!

Будунтай узяв його і протримав у науці досить довгий час. Навчання бідному Кузі набридло; він почав проситися додому, кажучи, що вже всю науку пройшов і всього навчився.

Будунтай покликав старих, батьків його, вивів їм трьох коней і спитав:

– Який ваш син?

Старий глянув та й указав, наудачу, на середнього.

– Ні, – відповів Будунтай, – мабуть, син твій недовчився. Йди і приходь за півроку.

Старий прийшов, а Кузя шепнув йому:

– Вкажи на ту коняку, яка буде вертіти хвостом.

Але Будунтай вивів йому трьох куріпок і звелів упізнати сина. Старий указав знов на авось – і не вгадав. Кузя сказав батькові, що наступного разу оправлятиме носом пірячко на шийці, – а Будунтай вивів знову коней. Середній махнув, проте, хвостом, старий його впізнав і взяв навченого сина додому.

– Візьми його, – сказав Будунтай, – та слухай: бережи його як око своє; якщо ж потрібні будуть гроші, скажи синові перетворитися на коня, веди на базар і продавай; та тільки дивись, вуздечки з ним не віддавай, а зніми й неси додому, так і він вдома буде.

Чаклун махнув рукою і згинув, немов його й не було; а коні перетворилися на людей: вороний жеребчик – на Кузю безталанного, руда конячка – на Мотрю.

Старий прийшов із сином додому, дочекався торгового дня; Кузя перетворився на коня, батько повів його на базар, продав, накупив солодкого й гіркого, квашеного й солоного… Накупивши всього, пішов додому, а Кузя, його син безталанний, дорогою його наздогнав, і вони знову обидва разом, розсміявшися й порадівши, повернулися додому.

А пішов наш Кузя від нового хазяїна свого от як: ржевський міщанин, що приїхав у наші краї купувати коней, щоб там гнати їх на Лебедян-ський ярмарок, сторгував і купив у старого гусляра коня чотирьох років, засперечався було з хазяїном за те, що той не хотів передати йому, як належить, повід, а з коня, проти звичаю, зняв недоуздок, – відомо, що корова купується з подойником, а кінь із недоуздком, – нарешті все ж таки з усім погодився і заплатив гусляреві гроші. Не встиг той відійти, а ржевський баришник озирнутися на торговку, з якої тим часом молодий калмицький жеребчик стягнув зубами головну хустку, як народ, обступивши його, почав реготати і показувати на нього пальцями. Ржевський міщанин озирнувся назад – у нього в поводу не кінь, а людина. Що тут було – весь базар розходився…

А якось кримський циган, побачивши, що сталося зі ржевським міщанином, подумав, що Кузьчино ремесло – непоганий хліб і що непогано б спробувати перейняти в нього добре діло; циган продав тому ж міщанину конячку свою, а потім украв її в нього ж із рук, передав товаришеві, а сам надягнув на себе недоуздок. Коли ж баришник наш озирнувся і знову побачив, що веде в поводу не коня, а живу людину, тільки іншої масті, цигана, то плюнув, кинув повід, перехрестився, поїхав з базару, і відтоді туди більше ні ногою…

Дочекавшися другого базарного дня, гусляр наш знову вивів конячку на продаж. Хтось купив у нього коня та й повів його зовсім, із недоуздком…

Цього разу купив Кузю безталанного сам Будунтай. Мав Кузя проти волі йому підкоритися.

Будунтай, зморивши та заганявши коня, прискакав додому – а дом у нього стояв у чистому полі невидимим – і привязав коня біля тину. Тільки Будунтай до хати, а Кузя ну чухатися щокою, задравши голову догори, – зачепив недоуздком за палю тину та й стягнув його з голови через вуха.

Хлопчина, син Будунтая, побачив це, на подвірї стоячи, і побіг сказати батькові. Той, вискочивши, кинувся в погоню за конем. Кузя, бачачи, що