Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Присутні, поклавши п'яного боярина на сон, пересварилися. Одні вважали, що мова Хитрово є погрозою царя всім старшинам, інші бачили в його словах лише порожнє, не варте уваги бахвальство, а треті — заховану, доброзичливу пересторогу. До останніх належав і сам Виговський, хоч і був собі на умі. Тепер не було сумніву в долі Гаркуші, Лисовця, Івана Нечая, Наума Дороша та багатьох інших. Як не сперечалися, а так ні до чого й не дійшли, хоч кожний із присутніх для себе і зробив висновок.
За два-три тижні і про погрозу Хитрово, і про недвозначні натяки вивідці-стряпчого Дмитра Рогозіна, передані в Вужині сотникові Лук'янові Шпакові, отаманові Власові Індику та війтові Аврамові Скорині, знала вся Україна.
Січовики і капулівчани майже щодень в морози приймали у себе «біглих» московитів і давали їм за звичаєм харч і притулок. Почувши про оті ніби вітрами та морозами принесені вісті, Домнину хату перестали полишати стурбовані подіями односельці.
Наказний сотник і отаман в селі Панько Книш, отець Прокіп Чечіль, війт Захар Мазур, суддя Ритор Квач та сільський скриб Прохір Лихолай тепер часто з Домниної хати і обідати не ходили: або брали їжу з собою, або обходилися юшкою, яку Архипко, наловивши риби на промоїнах, варив їм під доглядом Сірка чи батька Дмитра.
Не дивно, що сходки були такими довгими, суперечливими і тарабанними, бо ж і новини, що доходили у Січ і Великий Луг, були такими. Набирала сили нова війна за Україну і не лише «наказного» Виговського, а й чотирьох сусідніх держав. Не було дня в погоду і непогоду, щоб до Чигирина не прибував якийсь посланець з супроводом, не було і тижня, щоб не обмінювалися між собою трактуваннями високі сусідські двори, і основою в обмінах, коли не прямо, то посередньо була Україна. Навіть майбутнє далеких миролюбивих свеїв прямо залежало від долі України... В Чигиринськім гетьманськім замку поселились знову напостійно посли чотирьох держав-сусідок...
Чільні вельможі у Варшаві і Вільні: Потоцький, Любомирський, Чернецький, Сапега та інші вирішили, як крайність, кинути від імені круля Яна-Казимира козирну карту, кінцево зрозумівши, що без неї Україна програна, а відтак і решта русинів не тепер, то в четвер буде звільнена. Русинів під Польщею і під Литвою та Туреччиною, в Молдові, Кілії й Добруджі, свідомих своєї єдності і рідності з русинами в Гетьманщині, Слобідській Україні чисельно тоді ще було майже стільки, скільки істинних ляхів, литвинів і московитів разом! Де ж то можна було допустити їх до всебічного звільнення і об'єднання в державу?!
Виговському та генеральній старшині, як і Січі, магнатські посланці привезли запевнення, що круль, сейм і чільні регіментарі та воєводи королівства Польщі та Литви, співчуваючи становиську в Україні та уболіваючи її долею в прийдешньому, в братській доброзичливості пропонують «навічне становисько удільно-незалежного Великого князівства Русинського, рівного федерально польському і литовському із одноразовим урівнянням прав генеральних осіб, козацьких полковників і іних служців та канцеляристів з польськими і литовськими рангами аж до надання їм старосте, а генеральним сотникам, всіляким скрибам і кращим козакам — шляхетських та іних владних станів і вольностей, як і самому гетьманові — первосенаторське регіментарство, однозначне в усьому із литовським гетьманом...»
Це послання було пострілом бомбарди навіть для закутків русинських, а не те що Гетьманщини. В Слобідській Україні цар Олексій об'явив нові пільги і для викітців в Ко-Лугах, Ковельську та інших місцях осідства, прикликані в Київ дяки були негайно відкликані в Слобожанщину, а митрополит Київський і Галицький Діонісій Балабан — об'явлений недоторканною особою, як і всі соборно-церковні та монастирські обителі із маєтностями під ним. Посланці, що мали організувати перепис поспольства для оподаткування, анулювались і відзивались, царські посли говорили лише українсько-русинською говіркою і обіцяли від імені царя «всім вірним Переяславському трактатові чільцям боярство, маєтності, царську милість і для спадкоємців... Торгівцям більше не буде», обіцяли, «жодних митних ущемлень»!.. Не залишились байдужими й інші сусіди. Хан відмінив похід орди в Україну! Султан дав їй обітницю свого покровительства...
Дійшло до капулівчан із Січі й те, що Пушкар зі своїми прибічниками, дізнавшись про оте все, та не дочекавшись своїх перших посланців від царя, зіткнувшись під Прилуками із попередженим полковником Петром Дорошенком, вернувся в Полтаву і спішно послав до царя полтавського сотника Саву Яковенка із другим доносом, а цар із свитою, затримавши в себе і його, нагально направив у Чигирин друге посольство із багатим ясаком «для перевірки стану на місці» і Косагова — із щедрим «жалуванням» у Січ... А один із польських посланців, Зигмунд Пшилевський, проговорився в конфіденціальній розмові про те, що «Українське князівство буде в межах всіх русинських земель,— під Польщею, Литвою, де не були б вони!..»
Надворі тріщали рідкісні морози, лопала крига на руслі, а в Домниній хаті-збірні на сходці стояла спека, бо було про що говорити, перемелюючи та пересіваючи все навколишнє. Особливо тими новинами переймалися Дмитро Прихідько та Сірко, який неждано-негадано отримав привезеного якимось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.