Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

Рональд аж ніяк не був «заученим» відмінником, яким, по ідеї, мав би бути єдиний «очкарик» у класі. Він був радше «міцним середняком» і сам визнавав згодом, що «С» (аналог нашої «трійки») — це його оцінка. Рон уникав читати підручники, втім, як і будь-які інші книжки, свої оцінки отримував за рахунок феноменальної пам’яті — вже тоді міг, прослухавши кілька сторінок тексту, повторити їх без жодної помилки. Головним його заняттям у ті роки був спорт. Голландець Рон, як чомусь прозвали Рейґана, був худорлявим і слабеньким хлопчиком, до того ще й короткозорим. Але він довго й наполегливо «качався» й за кілька років став вправним плавцем і бейсболістом, членом збірних школи з цих видів спорту. Рейґан-юнак мав уже атлетичну фігуру «чоловіка-красеня», яку зберіг завдяки тривалим та інтенсивним щоденним вправам до глибокої старості. У віці 15 років йому вдалося влаштуватися рятувальником на міському пляжі Діксона. Й працював він там щоліта сім років поспіль. При цьому переконаний, можна сказати «ідейний», трієчник відкладав щотижня по 20 доларів на… навчання в коледжі. Рейґан-бо поставив собі за мету здобути вищу освіту.

Час закінчення Рейґаном школи збігся з початком Великої депресії 1929—1933 років. Мільйони американців втратили роботу. Серед них був і Джек Рейґан. Мати знайшла собі роботу на півдня у швацькій майстерні, старший брат Рональда Ніл пішов працювати на цементний завод. Але Рон таки став студентом. Він відшукав дешевий коледж у крихітному містечку Юріка за 150 кілометрів від Діксона, домовився, що з урахуванням його спортивних успіхів плату за навчання для нього буде знижено вдвічі — до 90 доларів на рік. Рейґан-студент, попри величезний рівень безробіття, знайшов собі аж дві роботи — мив посуд у чоловічій студентській їдальні й на кухні жіночого гуртожитку. Він не тільки утримував себе сам, а й допомагав матеріально батькам, а через рік витягнув до коледжу й старшого брата, навчання якого теж частково оплачував. Окрім миття посуду, Рейґан у студентські роки активно займався спортом, грав у самодіяльному студентському театрі. Він лише практично не… вчився. «Професор знав, що мені потрібен лише диплом, що предмет моєї спеціалізації (а це була економіка) за жодних обставин не відіграватиме скільки-небудь важливої ролі в моєму житті, — згадував Рейґан через багато років, — що мені немає потреби його вчити, й тому не був занадто вимогливим до мене». «Отож я ніколи не мав оцінки вище «С» (трійки. — Авт.)». Попри це Рейґан зрештою здобув ступінь бакалавра економіки, а через кілька десятиріч став першим в історії Сполучених Штатів президентом, який міг стверджувати, що має вищу економічну освіту.

Рейґан завжди пишався тим, що ані він сам, ані його родина навіть у найскрутніші часи не користувалися ніякими видами соціальної допомоги. Й якщо в 60—70-ті роки XX століття ліберальні американські політики любили розводитися про своє бідне, важке дитинство — син мільйонера Ліндон Джонсон натякав виборцям, що підлітком голодував, а Джіммі Картер свідомо намагався створити враження, що був сином «бідного фермера», — Рейґан згадував свої дитинство та юність як «гідні та щасливі». А ще з неприхованою недоброзичливістю ставився до всіх тих, хто «намагався сидіти на шиї» у федерального уряду чи влади штату — різних там безробітних, інвалідів, самотніх та багатодітних матерів тощо. І, прийшовши до влади спочатку в Каліфорнії, а потім у загальноамериканському масштабі, робив усе, аби якомога більше урізати всі програми соціальної допомоги.

Закінчивши коледж, Рейґан зіштовхнувся з проблемою пошуку роботи — Велика депресія тривала, у країні було 13 мільйонів безробітних. Його економічні знання були, за власним визнанням майбутнього президента, вкрай слабенькими. Й Рейґан вирішив стати… радіокоментатором. Телебачення тоді ще не існувало, й радіо було найпопулярнішим видом масової культури. Але всі провідні радіостанції в Чикаго та інших великих містах давали відкоша юнакові без фахової освіти, досвіду роботи та зв’язків. Та впертий Рон вирішив за будь-яку ціну влаштуватися на будь-яку радіостанцію «хоч підмітайлом». І за кілька місяців йому зрештою поталанило — на радіостанції містечка Давенпорт у сусідньому з його рідним Іллінойсом штаті Айова йому дозволили підмінити хворого коментатора й провести репортаж з футбольного матчу. Винагорода склала 5 доларів. Дебют виявився вдалим, і вже за кілька тижнів Рейґан отримав постійну роботу з платнею 100 доларів на місяць. А за півроку нову зірку ефіру запросили на радіо найбільшого міста Айови Де-Мойна з платнею 75 доларів на тиждень. Це було вдвічі більше, ніж будь-коли отримував його батько.

Причиною успіху Рейґана став його… голос. Через багато десятиріч, коли він уже став президентом, журнал «Тайм» писав: «Жоден президент від часів Кеннеді не мав такого водночас характерного й чарівливого голосу. Він у потрібні моменти стає тихим, ледь чутним, і набирає соковитості в напружених ситуаціях». А ще Рейґан вирізнявся чудовою здатністю до імпровізації.

За кілька років Рейґан став місцевою зіркою в Де-Мойні — окрім радіорепортажів, підробляв ведучим на різних політичних бенкетах та вечірках, тамадою на весіллях, купив собі досить дорогий автомобіль «Неш» з відкидним верхом та розкішний бежевий костюм, влаштував на свою радіостанцію менеджером старшого брата, що врешті закінчив коледж, практично утримував батьків.

1937 року життя Рейґана знову круто змінилося. Відправившися коментувати черговий бейсбольний матч у Лос-Анджелесі, Рейґан за протекцією уродженки Де-Мойна Джой Ходжес, яка стала на той час уже досить відомою голлівудською акторкою та співачкою, отримав змогу пройти кінопроби на кіностудії «Ворнер бразерс». Суворі екзаменатори нічого не сказали Рональду, пообіцявши повідомити свій вердикт згодом. І Рейґан повернувся до Де-Мойна, переконаний, що провалив пробу. А за кілька тижнів отримав звістку, що з ним укладено контракт на півроку з