Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

— Так, я суміш готувати для Ангеліки, — швидко ретирувалася мама, прошмигнувши повз чоловіка.

— Я просто так хотіла її потримати, пробач, — винувато опустивши очі, прошепотіла я, прекрасно розуміючи, що він піклується про моє здоров'я.

— Не треба вибачатися, просто наступного разу дочекайся мене, добре? — він підійшов до мене і, піднявши, сів позаду, руками допомагаючи тримати донечку.

— Звісно.

— Лапочка прокинулася і спостерігає за тобою, — прошепотів мені на вухо Дамір, і я мимоволі пригорнулася до його грудей спиною.

— Вона погано ще бачить, просто дивиться, слухає голоси, — пояснила я, дивуючись, що вона така спокійна і не плаче в очікуванні своєї вечері.

— Ти їй дуже була потрібна, дуже.

— Як і вона мені. Без неї світ перестав існувати.

— Все позаду, крихітко, тепер вас ніхто не образить, я не дозволю.

— Поруч з тобою у мене всередині все перевертається, — несподівано для себе вимовила я і завмерла, не розуміючи, що робити, і як повернути слова назад.

— Сподіваюся, від щастя, що я поруч, а не...

— Я не знаю, пробач, — відповіла я, і швидко повернула погляд на дочку, боячись побачити в очах Даміра розчарування.

— Нам потрібен час, Ліє, саме стільки, щоб подолати твої страхи.

— Спасибі.

— Не варто дякувати. Я роблю це заради нашого блага. Ти просто поки лежиш тут, подумай, чи захочеш ти бути поруч зі мною, хоча б заради дочки. З відповіддю не кваплю, — додав він, і схилившись поцілував мене в щоку, і я буквально відчула, як обличчя враз почервоніло.

Я точно малолітня дурепа. Точно.

Ох, не змогла лишити вас без цієї чатсини! Ну, як? Подобається те що трапилося? Мені - дуже)))

Пишіть свої думки в коментарі. Побалакаємо))

І підписуйтесь на мій профіль. Скоро буде гарна новинка. Не пропустіть)) Про маленьку крихітку. 

Жартую, там вона вже досить не маленька))