Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Жеко, ти п’яний. Давай ти протверезієш, і тоді поговоримо.

— Я під твоїм під'їздом. Відкрий мені двері… — буркнув Жека і відключив телефон.

Злата й Артур перезирнулись. Вона дивилася здивовано, почуте не поєднувалось із образом Жеки, яким він був для неї весь цей час, з моменту їхнього знайомства, а він дивився стурбовано: такий гість, та ще й о такій порі був небажаним...

Артур закусив губу. Не хотів пускати Жеку в квартиру, але якщо не пустити його — той міг влаштувати шоу надворі.

Підвівся з ліжка.

— Можна, я не буду до нього виходити? — запитала Злата.

По голосу було важко зрозуміти чи засмучена вона, чи перелякана. Бачити Жеку після сказаних ним щойно слів вона не хотіла.

— Звичайно можна... Але я запущу Жеку, бо йому вистачить розуму кричати й кликати мене під вікнами. Спробую його спровадити, якщо вийде. Може, вкладу спати. А ти спробуй заснути, — говорив він, одягаючи джинси й футболку.

— Дякую, — Злата лягла, скрутившись калачиком.

“Поза ембріону — сигнал про те, що людина потребує захисту“ — про це розповідала котрась з його колишніх подружок, що вчилася на психолога. Не те, щоб він особливо прислухався до її слів, але цей вислів він запам'ятав. Артур повернувся до ліжка, обійняв Злату, поцілував у щоку.

— Відпочивай, Сонечку, у тебе попереду — складний день, — він ще раз поцілував її і вийшов із спальні.

Злата замоталась у ковдру, але сон кудись зник. Невдовзі почула, як Артур повернувся з Жекою. Той намагався поводитися тихо, роззуваючись, але все одно пару разів вдарився об двері й шафу. Артур в цей час розмовляв по телефону.

— Не хвилюйся, з ним все добре, ось ми зайшли до мене в квартиру. Так, постелю, спати вкладу. Все буде добре, не переймайся. Відпочивай, набирайся сил. Так, якщо що — дзвони. Добре, бувай. Цілую.

— Ти чого це цілуєш мою дружину? — почувся голос Жеки.

— Я в щічку.

— Дивись мені.

— Йди вже на кухню, Отелло...

Злата підвелася з ліжка, підійшла до дверей, прочинила їх. Може таки варто піти й привітатися?

Жека виставив дві пляшки віскі на стіл.

— Диви, наче ж таке, як ти любиш. Давай, братуха, стакани́. Будемо оплакувати складну долю всіх чоловіків.

— Я не буду пити. Мені зранку за кермо,— Артур поставив на стіл одну невисоку, широку, масивну, з різьбленим дном склянку для віскі і лоток з льодом, увімкнув кавомашину. — Я буду каву.

— О, стакан такий як треба… А чому тільки один? А Злата? Чи вона не в тебе? — Жека всівся за стіл.

— В мене. Вона не буде.

— Чому?

— Відпочиває.

— Що, вже когось зробили? — заржав Жека.

— По твоєму, якщо жінка не вживає алкоголь, то вона обов'язково вагітна?

— Не обов’язково. Є такі, що вживають і вагітні, — він засміявся, — А я буду пити… О, і мені каву зроби теж, — Жека поклав у склянку лід, налив собі віскі і, піднявши супроти світла, оглянув захмелілим поглядом, як переливається і грає всіма барвами вміст посуду. — Як ти це робиш, брате?

— Ти про що?

— Ну чому у тебе все завжди ІДЕАЛЬНО?

— Тобі здається.

— Ні... Навіть простий намір набухатися ти ось так просто перетворюєш на щось особливе. Поставив мені гарну склянку, подав лід, зараз зробиш свою блатну каву... — Жека зробив ковток, — Ти не такий, як я…

— Всі ми різні.

— Так… Я завжди хотів бути тобою і заздрив тобі до чортиків… І зараз заздрю. У тебе ідеальне життя.

— Помиляєшся. Воно далеке від ідеалу.

— Е ні, брате, не прибідняйся! Ти зміг зберегти свою свободу! Ти робиш, що хочеш, а не ганяєш як білка в колесі. В тебе немає скаженої дружини і завжди брудної дитини, котра бісить! Бляха, вона завжди брудна, Артуре! Як не зверху, то знизу точно! А тепер їх стало більше! І їм постійно щось треба! У мене нема вільного часу, я постійно мушу виконувати якісь вказівки і заробляти гроші! Багато грошей! Бо їм — мало! Постійно треба ще! А ти, бляха, в цей час живеш у своє задоволення! Кайфуєш і насолоджуєшся життям! Вештаєшся по світу — жодних проблем...

— У нас різні поняття щастя, Жеко, для мене сім’я — це нездійснена досі мрія, — Артур поставив перед ним чашку з кавою.

— Бреши-бреши… От забацаєш своїй малій дитину, не поспиш пару ночей, я на тебе погляну і уточню в той момент твій рівень щастя.

— Ти не цінуєш того, що маєш. І ти навіть не уявляєш, як би я хотів дитину від Злати.

— Дурень… Це ти не цінуєш того, що маєш. Краще бути самому, ніж жити з постійно незадоволеною жінкою, а вони стають такими ВСІ!..

— Зоя втомлюється — тому бурчить. Бабусі вам не допомагають. Знайди няню, що допоможе з дитиною, чи домробітницю, яка буде просто приходити й допомагати їй, розвантаж її від домашніх справ. Ти побачиш, як це змінить ваше життя. Їй було важко з однією дитиною, а з двома буде ще важче.