Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Хай справляється. Вона жінка — це її прямий обов’язок. Я не збираюся витрачати гроші на нянь і робітниць. Ще сторонніх людей мені не вистачало в квартирі.

— ЇЇ обов’язок, кажеш? А свій ти знаєш?

— Я роблю все, що можу.

— Це відмазка, Жеко.

— Я віддаю їй майже всю свою зарплату, лишаю лише на бензин і цигарки. І навіть не контролюю її витрати!

— Принести й покласти гроші на стіл — цього не достатньо. Їй потрібна допомога, вона не справляється.

— Вона сидить вдома і ніх*я не робить. В квартирі срач.

— Допоможи їй трохи. Ти ж можеш сходити в магазин? Попроси її написати список, дорогою додому заїдь машиною і все купи. Це краще, ніж їй їхати з дитячим візочком на закупи. Цим ти збережеш їй час, який вона зможе витратити на щось інше. Готування, наприклад.

— О… готування… Вона готує раз на кілька днів. Ти уявляєш, як то: їсти гречку два дні підряд? Кілька разів на день!

— Її гречка хоч добре приготована, мені нещодавно довелося їсти такі шедеври, після яких гречка Зої, навіть на четвертий день, була б делікатесом.

— Ти?! — Жека заржав, — Я не вірю. Ти себе занадто любиш, ти в житті не підеш на такі жертви. Ти ж навіть у ресторані можеш влаштувати скандал!..

— Не наполягаю на тому, щоб ти вірив, але заради Злати я готовий був терпіти набагато більше, ніж недолугих кухарів, — Артур сів за стіл. Злата в коридорі наблизилася до дверей ванної кімнати. — А стосовно твого “нічого не робить, сидить вдома” — то це втомлює її набагато сильніше, ніж день в офісі. Моя мама так замахувалася, коли Анютка була мала, що на людей кидалася. І це при тому, що і бабуся, і Григорій, і я їй допомагали. І коли мала можливість — вона просто лягала спати.

— Спати?

— Так. Звичайний сон, для втомленої жінки, змінює якість життя всієї родини. А Зоя в тебе не отримує жодної допомоги, та ще й була вдруге вагітна. Якщо не хочеш сторонніх в квартирі — допомагай сам. Забезпеч їй гідні умови, щоб вона могла просто відпочити і мати час на себе.

— Бляха, Артуре, ти чий друг? Чи вона тобі оце щойно жалілася на мене?

— Твій, тому я пояснюю тобі все це. Зоя мені нічого не казала. Я все бачу сам. І я знаю тебе. Ти ще той гівнюк.

— А ти, бляха, святий…

— Та я теж гівнюк, але не в цих питаннях.

— Як самокритично… — Жека допив каву. — От коли наробиш дітей, і вони тут будуть ганяти, псуючи твій ремонт та меблі і руйнуючи все на своєму шляху — я на тебе подивлюся: яким розумним ти тоді станеш.

— На той час я планую жити не в квартирі, а в приватному будинку, — Артур теж відставив чашку.

— Круто… Нічого не скажеш. І от знаєш, що найгидотніше в цих твоїх словах?

— Що?

— Що ти ж, скотиняко, так і зробиш, як плануєш! У тебе ж, бляха, все вийде! І як завжди — ідеально!

— Ти перебільшуєш.

— Я перебільшую?! Та задля здійснення твоїх планів навіть Злата постала з мертвих! Ти, сучий сину, ще той мазунчик долі!.. В мене так ніколи не виходило… — Жека відпив віскі.— То як ти свою малу знайшов, розкажеш? — Жека відкинувся на спинку.

— Випадково зустрілись у Решетилівці. Вона там розмальовувала стіни в пансіонаті, а я привіз апаратуру. Там і зустрілися. Це був шок… я ж таки повірив, що вона померла… і тут раптом… досі мороз по шкірі, як згадаю.

— І як? Одразу ж закрутилося? — Жека засміявся, відпиваючи віскі.

— Ні. Не одразу. Там же не те середовище, стежили за кожним кроком, навіть за руку не можна було взяти...

— Але якщо вона зараз у тебе, то ви таки вдало змінили середовище. Я ж вірно розумію?

— Змінили, але не все так просто, як ти думаєш.

— Не дає? — Жека заржав.

— Я не збираюся обговорювати з тобою своє особисте життя. У неї зараз дуже важкий період. Сестра Злати потрапила в аварію: розбилася на мотоциклі і від травм померла минулої суботи вранці. Ще були проблеми на похороні… їй зараз дуже важко.

— Блін.

— Ну, і ще є певні проблеми, які ми зараз вирішуємо.

— Вона що, заміжня?! — здивувався Жека.

— Ні, вона не заміжня. Просто після нападу собак лишились шрами, Злата соромиться своєї зовнішності. Вчора ходили на консультацію в одну клініку з пластичної хірургії, вже сьогодні поїдемо робити аналізи.

— Багато шрамів?

— Трохи є.

— Чекай… Ти ж прислав фотку, вона там, наче, нічого так виглядає, симпатично.

— Постраждав лівий бік, на фото — правий.

— Хм… Слухай, я не розумію…

— Що саме?

— У тебе ж ніколи не було проблем з жінками. Нах*уя вона тобі така треба?! — Жека допив вміст склянки і взяв пляшку.

Злата, почувши ці слова, перестала дихати.

— Це ж немалі бабки! От нах*я такі капіталовкладення?! Ти ж можеш мати будь-яку жінку! Поглянь на себе! Міняй хоч тричі на день! Кожна з радістю розставиться і підставить все, що схочеш, навіщо тобі весь цей "гемор", брате?! Невже вона така неперевершена в ліжку? Чи в неї таки впоперек?