Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

—Він...

—Помер! — почувся ззаду крижаний тон Кейт. Її голом можна було заморожувати моря та океани. А по щоках малюки побігли нові сльози.

—Ти брешеш, ти все брешеш! — закричала вона і вирвала крапельницю. Почала битися ногами та руками. На що Кейт тільки підійшла і взяла дитину на руки.

—Брешу, але ми йому не потрібні! — і тільки зараз я помітила її червоні від сліз очі і нові, як у дочки доріжки сліз, що біжать до підборіддя. На обличчі Кейт була гримаса болю. А я то подумала, що вона сміливо бреше. Ні, їй важко та боляче! Не може дівчина впоратися зі всім сама.

Метью:

—Колись це мало статися. — сказав Кас.

—Не можна, як би я її не ненавидів. Вона та її дитина не мають до мене жодного стосунку. — останні слова промовив із затримкою. Хотілося, щоб ці дві дівчинки були мої. На обличчі друга відбилося сумління.

—Чому він сказав, що Кейт твоя дружина?

—Не знаю! Але я мушу зробити так, щоб відвести від неї всі підозри. Примушу виїхати в інше місто, назад до свого чоловіка. — хруснуло щось і занила рука. Я перевів погляд і побачив уламки келиха, що впивалися в мою шкіру, а дорогий віскі стікав по руці.

—А Чи зможеш? — друг недвозначно глянув на руку. Визнаю не втримав емоції, але зможу! Я впевнений.

—Так. — кивнув головою, кидаючи залишки скла на стіл.

—Мете, Майа, вона... —серце завмерло. Не знаю чому, але від згадки імені дочки колись коханої мною жінки ставало не по собі. Було почуття, ніби я їй завдячую по труну.

—Вона хвора! І дуже серйозно.

—До чого ти ведеш? — намагаючись не наступати на хвору ногу, пройшов до бару і взяв новий келих.

—Якщо ти виженеш Кейт із Київа, її дочка не перенесе госпіталізації. — залишити їх у місті означало дві смерті, вижити Кеті з міста - одна. Вибір очевидний.

—Мені начхати! — гаркнув я на Лукаса. Він скривився в огиді.

—Ну ти і придурок!

—Що? Знову битимеш? — спитав його з єхидством.

—Уяви, що це твоя дочка. Ти б так само вчинив? — він повністю проігнорував знущання.

—Кейт убила мою дитину! — загарчав я і, підвівшись із крісла, перемагаючи біль, швидким кроком подався геть.

—Кеті не винна! — крикнув він мені перед дверима.

—Не смій називати її Кеті! Вона просто звичайна шльондра. — розізлився я.

—Хіба повію шукатимуть упродовж п'яти років?

—Якщо хочуть убити, то так! — сказав і вийшов.

Мені було начхати, що може сталося. Мені терміново треба було забрати її з міста. Далі від мене. Назавжди. І знаючи лише одну людину, яка погодиться допомогти, я поїхав до неї. Арнольд зможе витурити її від сюди, для її безпеки. Добре ключі від його квартири залишилися, а то спалахне так, що звук телефону не зможе його розбудити. Після трьох невдалих дзвінків, кинув цю справу.

Кейт:

—Я не залишу Майю! — шипіла я.

—Боже, та припини ти. — закотила очі Тіана.

—Їдь додому і відпочинь! Ти не висипаєшся, не харчуєшся нормально. Думаєш, цього хоче твоя донька? — я й справді дуже втомилася, але боялася залишити донечку.

—Якщо щось трапиться, я тобі обов'язково зателефоную. — мене повело вбік, а подруга підхопила і прогарчала:

—Додому! Негайно!

—Добре, тільки прошу, не кажи Майї, хто її батько. — Тіа повторно закотила очі і, пообіцявши, що не зробить цього, виштовхала за двері.

Я зітхнула. Нічого не поробиш. Якщо зайду назад, вона мене вже кусатиме. Тому попрямувала до своєї машини, ще тієї, яку подарував мені Метью, червоної Феррарі. Перебивши під корінь спогади про Метью, увімкнула запалювання. Виїхала з паркування і помітила знайомі місця. Сюди я їздила на обстеження, будучи вагітною. А Метью так і не впізнав стать своєї дитини.

—Йому була дорожча коханка. — різко загальмувала, мало не в'їхавши у стовп ліхтаря на повороті. А в думках було одне:

—Він одружився? — набравши подругу, прокричала я в трубку.

—Що? Кеті, ти мариш? Ти про кого? — розгублено питала Тіана.

—Метью! Він одружився? — питала, зриваючись на крик.

—Ні, а що? — усередині або похололо, або розквітло.

—Коли... коли я чула його розмову того вечора, він казав, що одружиться. Але він не одружився... — розгубилася я.

—Ні, він весь цей час шукав тебе. — спокійно відповіла Тіа.

—А хто тоді був з ним на прийомі? — ось тепер точно нічого не розуміла. — Чергова повія?

—Ти обережніше зі словами. Мет не любить, коли його сестру кривдять.

—Сестру? — по-моєму, від мого крику в машині відстрибнув випадковий пішохід.

—Тепер зрозуміло, чому вона сверлила мене таким ненависним поглядом. — видихнула я.

По той бік трубки тихенько засміялися.

—Як Майа? — спитала трохи заспокоївшись.

—Спить. — коротко відзвітувала Тіа.

—Добре. — і я поклала слухавку.

Він не одружений, а на прийомі була сестра – тепер усе стало на свої місця. Сестра мене знає і, мабуть, дуже добре. Раз, на думку, можна було визначити її бажання, щоб у руці в неї терміново виявився револьвер. Вона б його точно використала до мене. Я припаркувалася та вийшла з машини. Постояла трохи, мені терміново потрібне було свіже повітря, щоб упорядкувати думки.

—Вдих - видих, вдих -видих...

—Все, більше ніякого Метью в моєму житті. — вирішила я, піднімаючись сходами до квартири.

Відчиняю двері і бачу світло, що горить. На рівні інстинктів знаходжу за шафою пістолет, випрямляю руки та йду вперед.

—Стій або стрілятиму! — сказала чоловікові, що стоїть до мене спиною.

—Стріляй. — з викликом сказав той і обернувся.

—Ти? — я в шоці дивлюсь на Метью.

—Я чекав Арнольда. — покірливо підняв руки.

—Як ти сюди потрапив? — навіть пістолет у витягнутих руках не здригнувся, а всередині все замерзло. Метью, Мет, стоїть серед кухні.