Читати книгу - "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України"

французький артилерист, військовий інженер і картограф, який уже добре побачив світ (брав участь в експедиції до Індійського океану), перебував на польській службі в 1630— 1647 рр. У 1630-х рр. він будував укріплення у Барі, Бродах, Кременчуці та Кодаку, проводив топографічні вимірювання і креслив карти українських територій. Географи найбільше шанують його здобутки в гідрографії: наприклад, саме він, як сьогодні видається, правильно «загнув» на мапі Дніпро, який перед тим зазвичай зображувався з прямим руслом або з лише одним вигином.

У його описі «Україна» є також збірною назвою придніпровських провінцій Речі Посполитої, у яких саме на час друкування його праці завирувала кривава козацька війна. Для Боплана правий берег Дніпра є «руським», або «українським», а лівий — «московським» (не в сенсі приналежності, а наближеності); вживає він як синоніми «русини, або козаки».

Боплан по суті першим помістив «Україну» (принаймні за назвою окремої карти країни) в географію Європи, де вона посідала своє місце до кінця XVIII ст., а згодом епізодично «блимала» до 1917 р. Наприкінці ж XVIII ст. і українська Гетьманщина, і самі запорозькі козаки, і Польща, і Литва, і кримські татари вже втратили актуальність через завоювання, поділ і розчленування імперіями — Російською та Австрійською. Але за часів Боплана всі ці процеси лише розпочиналися...

Характерною і важливою для нас є змістовна зміна, ще за перших років існування карти Боплана, пояснення терміна «Україна». Спочатку вона виступає як друга назва «Диких Полів», але вже за декілька років починає цілком відповідати назві «Опису» Боплана — «Карта України з багатьма її провінціями», оскільки одночасно відбувалося становлення держави Б. Хмельницького та його послідовників під час визвольної війни. Через це «Україна» перетворювалась зі своєрідного прикордонного регіону Речі Посполитої на політонім (назву політичного утворення), межі якого зумовлювалися актуальними кордонами Козацької держави. За викладом Боплана, до «України» очевидно «надійніше» належить західніший, ближчий до Польщі берег Дніпра, власне саме Дике Поле, воєводства Брацлавське та Київське (останнє обіймало обидва береги Дніпра).

За загальним «образом території» (чи «ракурсом») на карті Боплана Україна являє собою буквально східну частину володінь корони Польської в межах «Республіки двох народів» (Речі Посполитої) від певної межі: на схід від «Russiae Pars» (Галичини), на південь від Великого князівства Литовського, на північ від турецько-татарських володінь і — до московського кордону. Врешті, десь такі самі кордони держави Хмельницького й фігурують у Зборівській угоді 1649 р. або ж межі Великого князівства Руського в Гадяцькому трактаті Івана Виговського 1658 р. Щодо західних меж «карти України» (не самої України, як її уявляв Боплан — остання у нього була меншою), то на першій карті («Загальному плані») вона сягає Львова і Західного Бугу, а от на докладнішій «Спеціальній» — уже Перемишля і Вісли; на першій карті є «Русь», на другій — «Червона Русь».

* * *

Надалі, відколи козацька Україна буде поділеною по Дніпру між Московією та Польщею Андрусівським перемир’ям 1667 р. та «Вічним миром» 1686 р., її розфарбування на картах навпіл у різні державні кольори не надто поспішатиме. І не стільки внаслідок професійної «інерції» картографів, скільки через постійну зміну політичних та військових важелів, які не дозволяли зафіксувати якийсь «остаточний стан» території. Тим більше, що така радикальна зміна кордонів вимагала певної реклами та промоції. Якщо Боплан перебував на польській службі й віддзеркалював на карті як ракурс південно-східну частину Речі Посполитої, то для зафарбування Лівобережжя у московські кольори на західноєвропейських картах необхідна була «московська редакція» карт Східної Європи, яка б дійшла до провідних картографічних видавництв, майстерень і редакцій Заходу: Парижа, Амстердама, Лондона, Нюрнберга, Данцига (Гданська).

«Картографічна пропаганда» була вагомою річчю в часи, коли безпосередньо «великий світ» мало хто бачив, а от уявлення хотів би мати (хоча й зараз не надто багато змінилося). Тим більше для повноважних людей, які за тих часів практично займалися «геополітикою». Як пише історик Ларі Вулф, «самі карти стали географічним каркасом для впорядкування інших галузей знань, від природничої історії до історії національної... Географія стала невіддільною частиною тогочасної міжнародної політики».

Такий політично важливий напрям «картографічної пропаганди» буде цілеспрямовано розвинутим у Росії лише від Петра І. Його масштабні проекти географічного дослідження Росії передбачали створення зусиллями Санкт-Петербурзької імператорської академії наук «Атласу Російського», який би став перевіреним джерелом інформації для Заходу. До цього Московія виглядала на картах як таємнича холодна країна на самому краю Європи та в Азії, її приналежність до європейського або азійського світу була заплутаною (згадаймо цю саму дилему на портоланах). Християнська віра московитів начебто й відносила їх до Європи, але з античних часів відомий кордон Європи по Дону (Танаїсу) поділяв Московію з часів завоювання Сибіру принаймні навпіл; дипломат і мандрівник Сигізмунд Герберштейн у середині XVI ст. вважав, що якщо провести лінію від Танаїсу, то Московія опиниться в Азії. Це змушувало згадувати аналогічну ситуацію з «Сарматією європейською» та «Сарматією азійською», оскільки межа Європи становила для європейців певну самодостатньо значущу, символічну річ у визначенні того, що ми сьогодні назвали, б «цивілізаційною приналежністю». Аналогічна думка присутня й на карті, створеній у Литві втікачем із Москви воєводою та окольничим Іваном Ляцьким та художником Антонієм Відом (1542): «Московія, вона ж Альба (Біла) Руссія, не є частиною Європейської Сарматії. Але належить великій Азії або ж Скіфії...» В амстердамському атласі Яна Блау 1665 р. московити зображені на карті Азії серед мініатюр азійських народів.

Узявся за цей споконвічний кордон з Азією той самий Петро І під час Азовських походів 1695—1696 рр. Успіх цих війн мав бути прорекламований відповідними «декларативними» картами. Начерк одної виготовили 1699 р. іноземці на московській службі генерал-майор Менгден та фельдмаршал Брюс, а гравіював її голландець Ян Тессінг. Ця карта була видана російською та латинською мовами, містила улесливий картуш і портрет московського монарха. На думку українського історика картографії Р. Сосси, на ній чи не вперше Україна позначена як «Мала Руссія» (Pars Russiae Minor), у межах Наддніпрянщини і без тодішнього польсько-російського поділу по Дніпру. Подібний твір 1701 р. створив й інший голландець Адріан Схонебек. Імовірно, що «Мала Руссія» взагалі як назва на карті походить саме з російської картографічної продукції петровської доби, — принаймні на західноєвропейських картах раніше цей термін не вживали.

Втім, водночас початкова залежність петровської російської картографії від західноєвропейських зразків позначилася на тому, що на зламі XVII—XVIII ст. вперше (але вкрай ненадовго — хіба що один раз) на російську карту втрапляє «Україна Козацкая Страна» (саме так!). Співіснують на цій карті