Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

131
0
26.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пливе човен - води повен" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 111
Перейти на сторінку:

— Свят, свят, свят... — пробурмотів і керманич. — Пресвята Богородице Діво Маріє, спаси і помилуй... Невже Полупуд з мертвих встав?.. Чи у Баби коса притупилася? Тіпун мені на язик.

  «Що?! Мені не причулося? Він сказав — Полупуд?.. Він, справді, сказав — Полупуд?! Матусенько рідна! Василь живий?! Абзац... Але яким чином? Я ж сам бачив, як... Стоп! А що я бачив? Як запорожець після пострілу за борт упав? Так «після» не означає «внаслідок»! Ура! Тепер я точно не пропаду. Василь повернувся за мною! Ось це друг вірний, я розумію! Сам гинь — а товариша виручай! Справжній побратим!.. Побратим?»

Тут мене щось, немов під ребро кольнуло і защеміло серце.

«Адже Крук теж щось про побратима згадував? Виходить, вони з Полупудом колись побраталися, а тепер — смертельними ворогами стали? Ну, то й що? У житті різне трапляється... Батько на сина, дочка на матір руку піднімає... Нічого з висновками поспішати? Як слушний час настане — Василь сам усе пояснить. Якщо захоче, звісно… А зараз, головне, триматися напоготові і бути до всього готовому. Навряд чи запорожець вирішив самотужки всю ватагу розбійницьку порішити. Хоча, з нього станеться. Придумає якусь хитрість. А мені її треба вчасно розпізнати і діяти відповідно!»

Поки я радів і занурювався у мрії, любовно погладжуючи через штанину і халяву, вкрадений кинджал, на березі відбулися певні зміни. На відміну від решти розбійників, Крук навіть повеселішав. У всякому разі, тримався одноокий отаман тепер набагато впевненіше і спокійніше, ніж кількома хвилинами до цього. Він навіть присів біля вогнища і неквапливо підкинув хмизу в полум’я.

Потім знову подивився на зарості.

— І як же тобі вдалося обдурити чортів, Василю? Що вони погодилися випустити тебе з Пекла?

Крук більше не кричав. Говорив рівно. Навіть до мене не кожне слово долітало. Але, Полупуд почув. І відповів. Теж звичайним голосом. Без зміїного шипіння.

— А я пообіцяв їм натомість іншу душу надіслати... Значно чорнішу... Як дьоготь.

— Всього лише? — розсміявся одноокий. — То виходь. Час нам і справді закінчити ту давню історію. Хоч на ножах, хоч на шаблях... Обіцяю, між нами ніхто не встряне. А ти знаєш, Василю, моє слово вірне.

— Знаю... — після нетривалої паузи відповіли зарості. — Як тільки земля носить такого виродка? Не розступиться під ногами.

— Може, тому що я тепер більше човном... — знову засміявся Крук. — І батька Славута на мене не гнівається. Вже хто-хто, а він стільки душ згубив, у тім числі і безвинних — у шторми та на порогах, що мені за три життя не впоратися. Ватага теж підібралася не гірше отамана... Тіпуна пам'ятаєш? Здоров'я тобі він не бажає, сам здогадуєшся... А ось гостинець, при нагоді, міг би передати... свинцевий.

Отаман з Полупудом продовжували докоряти один одному, не згадуючи конкретно, з чого почалася їхня непримиренна ворожнеча, зате поруч зі мною вже готувалася підлість.

— Гостинця, значить... — пробурмотів керманич. — Як скажеш, отамане. Можна і гостинця... Галушка свинцева згодиться? Щоб йому вдавитися, тіпун мені на язик...

Керманич опустився на одне коліно і почав заряджати мушкет, продовжуючи бурмотіти:

— Ти мені тільки під постріл його підстав... а я вже не промахнуся, будь спокійний... Третього разу не треба.

Тим часом Крук з Полупудом, схоже, домовилися.

Усі розбійники відійшли до одного краю галявини, підкинувши спершу побільше дров у багаття, а одноокий отаман — перемістився в іншу сторону. Так що між ними і його людьми залишалося кроків сорок вільного простору. Крук навіть руками розвів, наче кажучи Полупуду, гляди — тут більше нікого немає, залишилися тільки ми з тобою.

Дуже благородно і схоже на правду, якби не пришвартований біля берега байдак. А ось від нього до лінії вогнищ не більше двадцяти метрів. І Тіпун, поклавши дуло на фальшборт, тільки чекає, коли побачить ціль. І промахнутися з такої відстані майже неможливо. Особливо, шротом.

— Ну де ж ти? — бурмотів керманич, нетерпляче погладжуючи приклад мушкета. — Виходь. Покажися…

І, наче почувши його прохання, рясно вкриті кривавими плодами гілки розсунулися, випускаючи з заростей міцну чоловічу постать.

1 ... 12 13 14 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"