Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ четвертий. Перше вбивство.

Темніан продовжував дивитись на світлу принцесу, відчуваючи її тремтіння та страх. Біловолоса німфа не розуміла що з нею коїлось, адже магічна отрута була майже досконалою. Темне срібло було підступним і практично невпізнаваним світлими, а от деякі темні могли відчувати його. Не всі, як і не всі темні маги могли контролювати витягання цього загрозливого примарного пилу. Та він міг.
Темніан одразу зрозумів, що світла принцеса була отруєна, коли подивився в її каламутні очі. Він був упевнений у своїй підозрі, тому не мав часу на зясування обставин і вирішив врятувати наречену Темної імперії. Якби йому не була огидна така великодушність до слабкої світлої, та він як кронпринц не міг дозволити собі пропустити це повз нього.
Він був здивований появою свого старшого брата і такою награною турботою про бідолашну світлу принцесу, що вже за кілька годин могла померти. Марселіан останні сім років майже ніколи не зявлявся у імператорському палаці, адже проводив своє розпусне життя в замку на схилі, куди його відправили після Спустошеної ночі. Та ось старший кронпринц таємно повернувся додому і вже встиг познайомитися зі світлою принцесою.
Темніан відчув як вздулися вени на його шиї, коли Темне срібло розчинилося в його горлі. Легке запаморочення та секундний жар охопили голову і враз зникли. Отрута вже була знищена назавжди. Дочекавшись допоки Марселіан зникне в сутінках коридору, молодший кронпринц перевів погляд на служницю, що все ще чекала його дозволу на подальші дії. Дівчина була вірною підданою його матері і в минулому кілька разів доводила вартість свого життя, тому він не сумнівався в правдивості її слів і відповідей.
– Чи пила вона щось на балу? – спокійно запитав Темніан, звертаючись до Зірі.
– Ні, мосьпане. – швидко відповідала служниця.
– До того?
– Ні, мосьпане. Ясносвітла пані увесь день провела в імператорській бібліотеці, – не встигла Зірі доповісти усе що було важливим, як Темніан поточнив важливу інформацію.
– Чи торкалась вона записника пращурів темних?
– Так. – відповіла сама Луна, згадавши тоненьку книгу у пошарпаній сильно затертій шкіряній обкладинці, що пахла затхістю осіннього листя.
Темніан хижо посміхнувся, та продовжив звертатись до служниці, ніби не помічаючи світлої принцеси, що дивилась на нього своїми блакитними очима, сповненими теплом і щенячою довірою.
– Хто дозволив їй бути в бібліотеці? – не приховуючи свого незадоволення, молодший кронпринц прислухався до голосів що лунали вдалені коридору. Він вже знав, що скоро до них підійдуть імператриця та генерал Дарріо, тому бажав як найшвидше прояснити ситуацію.
– Її темнійшість. – відказала Зірі, тріпочачи віями. Дівчина, як і кожен з прислуги та охорони, дійсно боялася молодшого кронпринца і сподівалася лише на те, що він повірить в її слова. – Вона дозволила світлій принцесі ходити до бібліотеки і читати усе що їй буде цікавим.
– То переконайся в тому, що принцеса більше не буде торкатися чорної полиці! – загрозливо поточнив Темніан. 
– Добре, мосьпане! – пообіцяла Зірі і склонила голову перед імператрицею, що щойно приєдналась до них.
– Що сталося? – Фірра занепокоєно оглянула світлу принцесу та її прислугу, а потім з острахом подивилась на сина. – Мій темний князе, що я повинна знати?
– Нічого! – відрізав Темніан і посміхнувся матері краечками губ. – Крім того, що ви не повинні були дозволяти світлій торкатися усіх полиць в імператорській бібліотеці!
– Ах, це, – імператриця зніяковіла і відчувши свою провину в очах сина, торкнулася рукою своєї грудини, ніби показуючи, що в неї спирає подих.
– Так, найтемніша, – не втрачаючи тону невдоволенності та розчарування Темніан склав обидві руки на рукояті свого меча. – ви занадто необачна в деяких питаннях.
– Я, – Фірра не знала що відповісти на таку догану і як маленька дівчинка хотіла виправдатися, але за неї заступився генерал, що був єдиною персоною до якої дослухався темний кронпринц і майже ніколи не суперечив.
– Темніан, я не думаю, що наша найтемніша пані мала лихі наміри, коли дозволила світлій принцесі навідувати імператорську бібліотеку. – хрипкий голос сивого чоловіка був сповнений порозуміння та батьківської любові. – Вона хотіла лишень допомогти світлій принцесі звикнути до життя у стінах імператорського дому, що категорично відрізняється від світлого консерватизму.
– Вона тут не для комфортного життя, – різко відказав Темніан, і холодними очима подивився на свого шановного наставника. – вона тут задля пошуку партії для її імперії! – нагадав він основну причину перебування світлої на теренах темного палацу. – Тому хай шукає нареченого, а не суне носа в чужі традиції!
Спостерігаючи за темним кронпринцем, що був сповнений ненавистю до всього що стосувалося Світлої імперії та світлих, Луні було важко слухати його. Вона дивувалася його непохитності та сталості неповаги до етикету, його непрояву мінімальної тактовності та різкому висловленню в розмові з імператрицею Темної імперії. Темніан справді був тим Дияволом, яким його описують, він був перманентним та мав свою думку на все. А головне, що він не підкорювався жодним законам.
– То по вашому, мій темний князе, – Фірра сухо посміхнулася і з запитом в гранатових очах подивилась на сина. – ми повинні замкнути принцесу у темниці?
– Чому б і ні?! – губи Темніана розпливлися від задоволення. 
– Темніан! – закликав його генерал, відчувши хвилю темряви, що відійшла від маршала. – Опануй себе! 
Темніан важко зітхнув і прислухався до поради свого наставника. Тіні, що вийшли з-під його контролю, повернулися до господаря. Кронпринц змінив хижу посмішку на більш лагідну, і вже сповненими любовю очима подивився на матір. Імператриця Фірра була збентежена поведінкою свого молодшого сина і не знала, як на нього вплинути, щоб він заспокоївся і прийняв реальність з перемирям між імперіями.
– Ваш первісток у замку. – видихнув Темніан і на одну мить затримав погляд на світлій принцесі, що все ще продовжувала дивитись на нього немигаючим поглядом, ніби зачарована. – він вже встиг познайомитися з вашою гостею.
– Ох, Марселіан повернувся?! – здивувалась Фірра і розгублено розвела руками. – Стільки сюрпризів в один день. 
– То хай він стане нареченим цієї, – Темніан кивнув в сторону світлої принцеси і не бажаючи продовжувати безглузду розмову, збирався піти по своїх справах. – Так буде краще для усіх!
– Якщо Луна забажає того, – замислилась імператриця і здригнулася всім тілом, коли її молодший син різко підійшов до неї і майже проричав в обличчя,
– Забажає?! – його оксамитовий голос був ріжуче-цинічним, незадоволеним і загрозливим. – З яких пір Темна імперія виконує побажання світлих?
– Темніан! – генерал стурбовано дивився на свого учня і поклав свою руку на його напружене плече. – Темніан, опануй себе, синку!
Кронпринц покосився на руку наставника, той не збирався так просто відступати і легенько поплескав рукою по камзолу. Напруга зростала з кожним подихом, а темрява сгущала свої тенети. Навіть охоронці, що якби не намагались відводити очі, спостерігаючи за поведінкою маршала темної армії, позастигали на своїх місцях, не знаючи чи втручатись чи ні. Адже імператриця була їм важливішою, та от йти проти Темніана ніхто б не наважився. Усі хотіли жити.
– То нехай забажає зникнути до завтра! – сухо запропонував Темніан.
Луна сковтнула сухий ком остраху, що заважав їй дихати і пошатнулась. Її очі наповнились сльозами від несправедливого судження темного монарха про світлих вцілому та про неї окремо. Вона подививлась на Зірі, що зблідла від страху перед темним кронпринцем і посміхнулася. Її тепла наповнена світлом посмішка надихнула служницю і підбадьорила усіх, хто відчув цю світлу магію.
– Ваші темнійшості, – мяким ледь лестивим голосом звернулась світла принцеса до монархів та поважного генерала, – можливо в словах кронпринца є правда і ми повинні якнайшвидше повернутися на бал та продовжити пошуки партії для Світлої імперії. – вона сміливо перевела розширені зіниці своїх сяючих очей на Темніана і її посмішка стала чарівнішою ніж була до цього. – Світла імперія приносить свої вибачення найтемнішому маршалу Темної імперії за усі незручності.
– Ну що ви, моя ясносвітла дитино, – імператриця Фірра розчулена силою та тактовністю світлої принцеси, легко відштовхнула сина і ніби набравшись сміливості від своєї підопічної, розсміялась. – Ви праві, моя ясносвітла! Ходімо до гостей! Ми повинні святкувати, а не сперичатися про безглузде!
– Темних літ, вашій високості! – перед тим як дозволити імператриці підхопити себе під руку і повести по темному коридору до тронної зали, де проходило торжество, Луна виконала плавний реверанс за усіма правилами етикету.
Зірі також схилила голову перед кронпринцем, наслідуючи приклад світлої принцеси і продовжуючи тримати дистанцію в один крок позаду своєї пані, пішла слідом за нею. Темніан залишився наодинці з генералом, що був приємно вражений силою світлої принцеси, її витримкою та безстрашністю. 
Граф Дарріо Монте-шарре вже не памятав коли в останнє бачив Темніана таким збентеженим. Кронпринц дійсно не очікував такої зухвалості і самовпевненності від світлої, що була зовсім дитиною. Принцеса Луна перша людина, перша жінка, що не побоялася маршала темної армії, яка дозволила собі не промовчати і говорила на рівних з ним. Граф Дарріо не міг згадати жодного преценденту за останні сім років. Адже після того, що сталося у ніч Спустошення, молодший син імператора Шаура змінився назавжди і не дозволяв нікому перечити його слову.
Темніан змінився настільки, наскільки ніхто не міг уявити. Він став жорстоким, непередбачуваним і непохильним у своїх рішеннях. У свої вісімнадцять років молодий намісник Темної імперії зміг заслужити повагу воїнів та генералів, що були загартовані роками війн за одну ніч. Молодий принц зміг проявити себе як великий полковедець і стратег в ситуації з якої не було виходу. Він спромігся врятувати тих, хто був приреченим на смерть і покинутий їхнім командиром.
Зараз у свої двадцять пять літ вже маршал Темної імперії був тим самим скаженим воїном, що не міг примиритися з принципами світлих та зневажав правила та закони своєї імперії. Темніан дозволяв собі те, що жоден в історії Темної монархії не міг собі дозволити. Він був втіленням могутності і безшабашної хоробрості. Його боялися і поважали вороги, та цінували і боготворили воїни темної армії.
– А ясносвітла пані не така проста як здавалося. – видихнув генерал і посміюючись підморгнув Темніану своїм здоровим оком.
– І ви туди ж, – хмикнув кронпринц. – Як побачите леді Лессін, перекажіть їй що я чекаю в бібліотеці.
– Неодмінно перекажу. – пообіцяв генерал, продовжуючи посміюватись та кивати головою.