Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мій друг посміхнувся. Його очі раптом стали насичено зеленими.
— Помиляєтеся, юначе, — лагідно сказав він. — Я бачився з лордом Еджвером учора, і той погодився на розлучення.
Без сумніву, новина просто приголомшила молодого актора. Він дивився на Пуаро, і його очі мало не вилізли на лоба.
— Ви… ви бачили його вчора? — затинався він.
— О чверть на першу пополудні, — пояснив Пуаро з притаманною йому методичністю.
— І він погодився на розлучення?
— Погодився.
— Треба було одразу ж повідомити це Джейн! — закричав докірливо молодик.
— Я так і зробив, мсьє Мартіне.
— Ви повідомили їй? — вигукнули хором Мартін і Джепп.
Детектив усміхнувся.
— Мотив, здається, хиткий, еге ж? — пробурмотів він. — А тепер, мсьє Мартіне, дозвольте звернути вашу увагу на оце.
Пуаро показав йому газетну замітку.
Браян прочитав її без особливого інтересу.
— Думаєте, це алібі? — спитав він. — Гадаю, Еджвера застрелено вчора ввечері?
— Його закололи, а не застрелили, — повідомив мій друг.
Актор повільно відклав газету.
— Боюся, це нічого не змінює, — з жалем мовив він. — Джейн не ходила на ту вечерю.
— Звідки ви знаєте?
— Не пам’ятаю. Хтось сказав мені.
— Шкода, — задумливо сказав Пуаро.
Джепп із цікавістю дивився на нього.
— Я не можу вас зрозуміти, мсьє. Скидається на те, що ви не хочете, аби молоду леді звинуватили.
— Ні, ні, мій добрий Джеппе, я не такий упереджений, як ви вважаєте. Але відверто, те, як ви подаєте справу, суперечить здоровому глузду.
— Тобто, суперечить здоровому глузду? Мене тут нічого не бентежить.
Я помітив, що слова готові були зірватися з уст Пуаро, та він стримався.
— Маємо молоду жінку, яка прагне, як ви кажете, позбутися свого чоловіка. Цей пункт я не заперечую. Вона і мені про це щиро сказала. Eh bien, які кроки вона робить для цього? Вона кілька разів голосно і чітко повторює перед свідками, що роздумує про можливість убити його. Тоді, одного вечора вона виходить на вулицю, під’їжджає до його будинку, називає своє ім’я, убиває його і їде собі. Як це назвати, мій любий друже? Тут присутній якийсь здоровий глузд?
— Звичайно, це трохи по-дурному.
— По-дурному? Та це просто ідіотизм!
— Добре, — сказав Джепп, підводячись. — Коли злочинці втрачають голову, поліція від цього лише в плюсі. Мені треба повернутися в «Савой».
— Джеппе, чи можу я супроводжувати вас?
Той не заперечував, і ми вирушили. Браян Мартін неохоче розлучився з нами. Здавалося, він у стані значного нервового збудження. Він настирно прохав повідомити його про будь-який подальший розвиток подій.
— Нервовий тип, — прокоментував Джепп.
Пуаро погодився.
У «Савої» ми виявили джентльмена, у якого на чолі було написано, що він адвокат. Він щойно приїхав, і ми разом вирушили до номера Джейн. Інспектор говорив з одним зі своїх людей.
— І що? — запитав він лаконічно.
— Вона хотіла подзвонити!
— І кому телефонувала? — спитав Джепп.
— У магазин «Джейс», замовити траурний одяг.
Інспектор вилаявся під ніс. Ми зайшли в номер.
Удова, леді Еджвер, приміря́ла капелюшки перед дзеркалом. Вона була у тонкому чорно-білому вбранні. Жінка привітала усіх нас сліпучою усмішкою.
— О, мсьє Пуаро, як мило, що ви зайшли. Містере Моксон, — вона звернулася до адвоката, — я рада, що ви теж тут. Сідайте поруч і скажіть, на які запитання я можу відповісти. Отой чоловік, здається, вважає, що я вранці вийшла і вбила Джорджа.
— Учора ввечері, мадам, — виправив її Джепп.
— Ви сказали, зранку. О 10 годині.
— Я сказав о десятій вечора.
— Що ж, я ніколи не дослуховую.
— Десяту ранку пробило лише зараз, — сердито додав інспектор.
Джейн витріщила очі.
— Боже мій, — пробурмотіла вона. — Я вже багато років не вставала так рано. То ви, мабуть, приходили ще вдосвіта.
— Хвилинку, інспекторе, — пролунав солідний голос містера Моксона. — Я намагаюся зрозуміти, коли стався цей… е-е… сумний… обурливий… випадок?
— Приблизно о 10 годині вчора ввечері, сер.
— Що ж, тоді все гаразд, — різко заявила Джейн. — Я була на вечірці… Ой! — Вона прикрила рот рукою. — Можливо, я не мала цього говорити!
Її очі несміливо шукали схвалення у погляді адвоката.
— Якщо о десятій годині, леді Еджвер, ви… е-е… були на вечірці, я… е-е… не бачу причин не проінформувати інспектора про цей факт. Жодних зауваг щодо цього.
— Саме так, — погодився Джепп. — Я просто попросив вас розповісти про свої пересування минулого вечора.
— Це було не так. Ви сказали щось про десяту годину, я не зрозуміла вечора чи ранку. Та й у будь-якому разі ви страшенно шокували мене. Містере Моксон, я навіть знепритомніла.
— Розкажете про вечірку, леді Еджвер?
— Вона була у сера Монтеґ’ю Корнера, в Чизіку.
— О котрій ви пішли туди?
— Нас запрошували на о пів на дев’яту.
— То ви вийшли з готелю о…
— Приблизно о восьмій. Я заїхала на Пікаділлі, у готель «Пелас», щоб попрощатися з подругою з Америки, яка поверталася в Штати, місіс ван Дюсен. Я приїхала в Чизік за чверть дев’ята.
— Коли ви пішли?
— О пів на дванадцяту.
— Ви повернулися просто сюди?
— Так.
— На таксі?
— Ні. Власною машиною. Я орендувала її в «Даймлер».
— І ви не виходили під час вечері?
— Ну… Я…
— То ви покидали її?
То було, наче тер’єр накидається на пацюка.
— Я не знаю, про що ви. Мене покликали до телефону, коли ми вечеряли.
— Хто вам телефонував?
— Гадаю, то був якийсь поганий жарт. Хтось запитав: «Це леді Еджвер?» Я відповіла: «Так, це я». Тоді хтось розсміявся і кинув слухавку.
— Вам довелося виходити з будинку, щоб поговорити по телефону?
Джейн мала здивований вигляд.
— Звичайно, ні.
— Як довго вас не було за столом?
— Близько півтори хвилини.
Джепп просто занепав духом. Я був цілком переконаний, що він не вірить жоднісінькому її слову, та почувши розповідь жінки, він нічого не міг вдіяти, поки не підтвердить чи не спростує цю історію.
Він холодно подякував і пішов.
Ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.