Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

В хаосе всеобщей растерянности человечества перед лицом, казалось бы, непреодолимых противоречий и сомнений, грозно прозвучал вызов Нового Осевого Времени — времени кардинальных перемен, гибели старых воззрений и рождения новых истин.

Границы этого нового времени безжалостно рассекают континенты и многомиллиардные массы людей, проходят через семьи, навсегда разрушая родственные связи, подвергая каждого человека особому испытанию на прочность: соответствует он критериям НОВОЛЮДЕЙ или останется в уходящем навсегда мире прошлого, обрекая себя на верную гибель.

И хотя учение СМЕРТЕХРИСТОВ еще очень молодо, а психо-социологические характеристики НОВОЛЮДЕЙ недостаточно изучены, о.Калерий попробовал обобщить некие особые общие черты нарождающегося на наших глазах поколения Нового Осевого Времени. Речь при этом идет не об индивидуальных,естественно, различных свойствах отдельных людей, а о массовом, охватывающем уже миллионы наших сограждан процессе освоения новых духовных пространств.

Суть этих черт состоит в следующем:

Смерть Иисуса Христа, низложение мифа о его божественном происхождении подтверждает, что связь человечества с Богом прервана навсегда. Все религиозные иудо-христианские заповеди и моральные табу отныне не существуют как нравственный императив. Бог ушел в свои энергетические запределы, Исус мертв, и человек отныне свободен. Свободен впервые за две с лишним тысячи лет!

Отныне человек имеет право на свободное существование. Осуществить это неотъемлемое право он может только путем борьбы, включающей в себя самозащиту и нападение, соперничество и насилие. Именно ничем и никем не ограниченное насилие составляет ядро подлинной веры НОВОЛЮДЕЙ, выступающих против противоестественных моральных запретов иудо-христианства, доказавших свою непригодность в новом мире.

Новый человек сам создает те моральные нормы, которые более всего соответствуют его интересам. Человек волен говорить и делать все то, что диктует свойственная ему потребность борьбы и выживания. Понятие «неправда» исключается из словаря НОВОЛЮДЕЙ как архаичное, лишенное смысла, и замещается научно более точным термином «информация». Если вы хотите победить врага, уничтожить его, вы вправе использовать любую ложь, полуправду, доносы, клевету и диффамацию — ибо цель НОВОЛЮДЕЙ есть победа и только победа. Ценность победной информации определяется не ее правдивостью, а силой ее звучания, энергией убежденности, мощностью информационного потока, количеством мегабайт, берущих участие в битве СМЕРТЕХРИСТОВ и ВОСКРЕСОХРИСТОВ.

Жизнь без Бога — необычное и прекрасное состояние НОВОЛЮДЕЙ, сродни невесомости в космосе, их освобождение от унизительных условий существования, когда во имя мифического Царства Небесного им приходится влачить рабское существование, выпрашивая милостыню у «Сына Божьего» без каких-либо гарантий, что таковая милость будет ниспослана. Ведь жизнь сама по себе — это короткий, яркий сон, это телевизионный сериал, который может быть в любую секунду прерван из-за аварии в электросетях. Жизнь НОВОЛЮДЕЙ — это жизнь раскрепощенных, независимых, сильных и смелых индивидуумов, не думающих о смерти и не боящихся ее. Бог далек, непостижим и темен, человек Нового Осевого Времени отныне свободен в своей ответственности за свою судьбу, в яростной схватке за все блага мира, лежащие у его ног.

Никто и ничто, никакие религиозные иудо-христианские, моральные, племенные, национальные и иные табу не стоят на великом пути НОВОЛЮДЕЙ, нацеленных в грядущее.

Таковы основные итоги открытия о. Калерия, хотя сегодня еще очень трудно оценить всю глубину последствий и изменений, идущих за открытием смиренного монаха.

Одно только ясно: уже сегодня русский город Киев становится столицей мира, столицей СМЕРТЕХРИСТОВ всей планеты, столицей НОВОЛЮДЕЙ. Остается только всем миром решить вопрос о судьбе тела назаретянина Христа, которое, по нашему разумению, должно быть погребено на территории Печерской Лавры в величественном мавзолее на вершине надднепровской горы и надписью на нем: «Отныне все свободны. Христос умер».

Борисоглеб Чикирисов. Протоиерей».

«Fucken priest» — Гайдук роздратовано кинув журнальчик до шухляди. Незчувся, як літак занурився в ніч. Тривога знову охопила його. Повільний політ цієї старої етажерки над океаном породжував почуття безнадії і самотності.

Раптом почувся стукіт у двері їхньої палати і зойк за дверима: «Допоможіть... там... там... » Підхопилася зі свого ліжка Божена і скочила на підлогу. Гайдук здивувався — не було в рухах Божени хворобливої млявості, розгубленості, скоріше — автоматична тренованість. «Звідки це в неї?» — здивувався він. Тонкі двері хилиталися від гуркоту, а зойки в коридорі лунали все голосніше.

Гайдук відчинив двері. Перед ним стояла гола жінка, заюшена кров'ю. Захлинаючись, вона стогнала, показуючи пальцем углиб літака:

— Там... там..

14.

Капітан розвідки ВПС Конфедерації Моріс Бланшар, охоплений солодкими сподіваннями, подався на пошуки старшої медсестри Моніки Гароді. Зазирнув до так званої «кают-компанії» — приміщення на першому поверсі, в якому відпочивав персонал госпіталю. Хірурги і медсестри вже сиділи впереміж навколо столу, заставленого пляшками, банками і пакетами алкоголю на всі смаки — від дешевого канадського виски "Royal" до італійського червоного вина «Chianti Classico», яке за кольором і в'язкістю нагадувало кров, що її переливали пораненим на борту «Кульгавого Дракона». Та про кров зараз ніхто не думав: перебиваючи один одного, люди вигукували щось веселе, голосно реготали, щоб подолати нудотливу тривогу, притискаючись один до одного, а дехто вже поклав руки на плечі своїх подруг. Побачивши Бланшара у чудернацькому вбранні, вони замахали руками, запрошуючи його приєднатися до них, але він, оцінивши ситуацію уважним оком розвідника і не побачивши Моніки, зачинив двері, щоб не чути випарів алкоголю і не ковтати даремно слину.

Бланшар пішов далі, у темне черево «Ланкастера», відкриваючи по дорозі двері службових приміщень і перев'язочних — і не знаходив мадемуазель Гароді. Хоча й не першої молодості, Моніка ніколи не була одружена. Її неспокійна мандрівна професія, її хтивість і бажання спізнати якомога більше чоловіків — хірургів і пілотів, легко поранених чорношкірих солдатів, добровольців-підлітків, старих генералів, полонених моджахедів, яких часом перевозили в тюремній камері на борту «Кульгавого Дракона», механіків на військових базах, вояків-наркоманів у стадії реабілітації, французьких жандармів та неаполітанських сміттярів — не сприяли нудній стабільності подружнього життя.

Бланшар знайшов Моніку в порожньому затемненому приміщенні операційної, в якій світилася невеличка панель. Моніка перевдягалася, і цей процес ще більше збудив Бланшара: ледь підсвічені обриси її дебелого тіла викликали жагу. Він ззаду обхопив її великі груди (вона всім божилася, що вони природні, без жодних домішок силиконіту) і прошепотів: «Це я». Вона мовчки докінчила процес роздягання, включила операційну лампу, схожу на поліцейську «черепаху» з увімкнутими прожекторами, яка зависла над місцем злочину, підштовхнула Бланшара до операційного ліжка, поклала на спину, не забуваючи пестити його вірного дружка, і, забравшися на стіл, легко, щоб не придушити худенького офіцера розвідки, сіла зверху — й прийняла його, відчуваючи, як зростає всередині щось гаряче, від чого хочеться скрикувати.

— Тихше, — сказав