Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

     Минулого року Ліза отримала дещо більше свободи. Можливо, це було пов'язано з тим, що несподівано для доньки та самої себе, мама вийшла заміж. І тепер її основною турботою стала підтримка затишку для коханого чоловіка.

    Вітчим, всупереч очікуванням, цілком сподобався Лізі. Він справляв враження міцного чоловіка, був ще молодим і спортивним. Він був високого зросту, великий, і навіть говорив басом. До того ж Віктор був веселим і нормально ставився до неї, як до власної доньки, тому конфліктів у них не виникало.

    Крім того, він мав крутий джип, і тепер багато однокласників заздрили їй, коли вітчим підвозив її вранці до школи. А для того, щоб добитися прихильності дочки своєї нової дружини, Віктор переписав на падчерку свій класний будинок у сусідньому містечку.

   Містечко вітчима - Зеленогірськ було розташоване на кордоні з Молдовою, і мало свій незабутній колорит. Звісно, ​​Ліза не збиралася все життя провести у провінції. Але, щоб не ображати вітчима, жваво подякувала йому. Вони вже кілька разів їздили туди в гості, і своя нерухомість дуже сподобалася їй. Будинок був цілком сучасним та упорядкованим. Їй треба буде після закінчення школи їхати кудись у місто якомога більше, де можуть бути лабораторії, які її цікавлять. Може, навіть за кордон! Але все одно приємно усвідомлювати, що вона вже є домовласником! Можна буде здавати його в оренду, і отримувати прибуток, хай і невеликий.

    А потім, хто його знає, що їй може спасти на думку років через десять? Може, й захоче пожити в ньому якийсь час?

    Куди вступати і де потім працювати – було повною загадкою для Лізи. Їй хотілося б зайнятися дослідженням подібних феноменів, які трапилися в неї і Андрія. От тільки де цього треба було вчитися?

    Про свої плани вона постійно розмовляла зі своєю подругою Аллою.

    Але, та чітко знала, що хоче піти у дизайнери. Подруга, навіть, знайшла профільний коледж. А ось Ліза все ніяк не могла визначитися. Минулорічний досвід неймовірних пригод наклав на неї свій відбиток. І тепер їй хотілося присвятити життя вивченню чогось таємничого, важливого та корисного для всього людства. Ось тільки, де вчать такому, вона ще не знайшла.

   З жалем вона згадувала іноді про Андрія. Ось із ким їй було цікаво! І саме з ним вона порадилася б….

    Тепер, майже щодня, під приводом підготовки до ЗНО, Ліза йшла після школи до Алли і була там до пів дев'ятої. О дев'ятій вечора вона залізно мала бути вдома, на спільну вечерю. Мама все одно продовжувала вважати, що їй потрібно було лягати близько десятої години. Можливо, мама мала рацію, тому що останнім часом, Ліза катастрофічно не висипалася.

    У Алли вони справді спочатку займалися уроками, а потім мріяли про своїх майбутніх хлопців та нове, доросле життя.

   - Ти якого хлопця хотіла зустріти? Я, наприклад, – гарного, бажано айтішника (щоб добре заробляв!), модного! А ти?

    - А я? - замислилася Ліза.

   У неї вже був приклад такого хлопця, з яким вона хотіла б пов'язати своє життя. Їй був потрібний такий, як Андрій! Надійний, кмітливий, який вміє швидко прийняти вірне рішення, добрий друг…

   Чорт забирай, їй був потрібен сам Андрій! Вона вже так скучила за його увагою, за його цікавими міркуваннями.

    Але Андрій Теплов зник, ніби його ніколи не було в їхньому місті. Може, його забрали батьки, щоб тримати під постійним контролем, і щоб він знову не став зловживати спиртним, і знову не впав у кому?! З іншого боку, він був досить дорослим, щоб дати їй знати, якби він був у цьому зацікавлений. Може, він давно про неї забув, і навіть зустрічається з якимсь дівчиськом?

   На якийсь час їй довелося залишити свої спроби знайти його. 

   Але, на канікулах вона займеться цим упритул! Якщо вона байдужа йому, як дівчина, нехай, хоч би, допоможе з порадою!

  Сьогодні Ліза вирішила піти додому трохи раніше. Вона домовилася з вітчимом, що той допоможе їй встановити нову програму на ноут. Ліза попрощалася з Аллою і пішла звичайною дорогою додому.

   Справа потихеньку йшла до Нового року, тож на вулиці вже давно було темно. Алла жила на центральній вулиці, неподалік будинку Голубєвих. Тому ніхто особливо не хвилювався за її вечірні походи.

   Оскільки зараз була пізня осінь, увечері було прохолодно та темно. Опинившись на вулиці, дівчина зіщулилася від ознобу і застебнула куртку.

    Перейшла дорогу, і звернула вбік, бо вирішила пройтися повз стару житлову будівлю. Вона було зразком готичної архітектури. Їй вона дуже подобалася. Ліза любила розглядати високі вузькі вікна та двері, цікаву ліпнину під дахом. Взагалі, було дивно, як ця дореволюційна споруда вціліла за часів хмарочосів, хрущовок і сталінок.

    Ліза спокійно йшла тротуаром, адже було всього дев'ять годин вечора. Зрідка їй траплялися самотні перехожі. Містечко в них, слава Богу, було тихе, і вечорами зазвичай гуляла лише молодь.

     Останнім часом у неї постійно почав розв'язуватися шнурок на лівому кросі. Це вже починало її діставати! Вона присіла, зав'язуючи його, і побачила на невеликій відстані чорний мікроавтобус. Він їхав так тихо, що зовсім не було чути шуму від шин. Таке авто може під'їхати несподівано близько і навіть наїхати! Така поведінка водія видалася їй дивною.