Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава десята. Помста. 

Вже кілька днів ми рухались дорогою, що проходила через нескінченні поля, на котрих працювали як живі люди, так і маріонетки. Як не дивно, маріонеток було багато більше за людей, з чого я зробив висновок, що товар цей масовий і відносно дешевий. Гільдія ремісників явно поставила їх виробництво на широкий потік. Досить цікаво. Я витяг з кишені перстень, що мені дала Грейс. Після чого ножем порізав собі пальця, та активував сховище. Воно суттєво відрізнялося від мого, бо було поділено на десяток секцій, кожна з котрих була підписана «провізія», «література», «зброя», тощо. Це якесь поліпшення, чи просто клас сховища вищий за мій? Перед секціями, просто у повітрі, висів конверт підписаний просто: «Анею». Я витягнув лист зі сховища і відкрив його. 
«Мій юний друже, якщо ти читаєш цього листа, то мене вже немає. Вибач, що так вийшло. Та це був єдиний вихід, щоб убезпечити мою доню від переслідувань з боку старих сволот з гільдії авантюристів королівства Льготе. Тож я вчинила як то мала, в жодному разі не звинувачуй себе у моїй смерті. Я дуже рада, що познайомилася з тобою наприкінці свого шляху. Яким би він не був, я ні про що не шкодую. Ну, хіба що трішечки, що ти не випатрав тельбухи суці князю, та знаю, він свого ще знайде. Дякую за все і сподіваюсь, що мій подарунок стане тобі у нагоді. 
І останнє невелике прохання до тебе. Якщо коли твій шлях приведе тебе до королівства Льготе, будь ласка, знайди капітана Брента з гільдії авантюристів та повідом, що його дочка у князівстві.  
Ще раз дякую за все, Грейс»
Ех, Грейс, Грейс…  Я обережно склав листа і повернув його назад до сховища. Більшість секцій там були порожніми. Заповненими лишались лише «зброя», «література» та «старий мотлох». Найбільш мене цікавила література, тож я витягнув звідти два десятки товстих фоліантів,  обкладинки яких були виконані з товстої коричневої шкіри якогось звіра. 
Фоліанти були рукописними, з великою кількістю гравюр монстрів. Я відібрав девʼять книг, кожна з яких описувала свій один клас монстрів, і сховав інші.Вмостившись зручніше, я узяв фоліант з монстрами першого класу і занурився у нього.  Шикарна робота! Там було описано геть усе: місця проживання, особливості поведінки у різні пори року та за різних умов, повна будова тіла та сильні і слабкі місця цих монстрів. Десятки монстрів, описаних до найменших подробиць. Я погортав сторінки щоб знайти хто ж є автором цієї величезної роботи, та, на жаль, не знайшов жодної згадки чи інформації. У інших восьми томах теж нічого. Дивно. Настільки кропітка робота… Визначити вік книг теж не було можливості, їм могло бути як кілька років, так і кілька сотень, при умові, що вони зберігались у сховищах, де вплив часу на предмети по суті нівельовано. Зазнавши невдачі, я повернувся до вивчення першого тому. Час повільно спливав, я вивчав книгу за книгою і, коли був близький до завершення четвертої частини, на обрії зʼявилася застава. Я зіскочив з воза та пішов поруч пішки, щоб розімʼяти ноги. 
    ⁃    Вези зразу до постоялого двору. - сказав візниці, знов застрибунувши всередину. 
    ⁃    Добре пане, як скажете. 
Минувши легку перевірку на воротах, ми за кілька хвилин зупинилися. Я зіскочив на землю, та підійшов до візниці і вклав йому золотого у руку. 
    ⁃    Дякую за подорож. 
    ⁃    П-п-пане, за все вже сплачено, я не можу…
    ⁃    Сховай, ти заслужив. - перебив я його. 
    ⁃    Красно дякую пане, щасти вам! 
Візниця трішки смикнув повід і ящери потягли воза геть, а я зайшов до постоялого двору. Всередині було людно, і досить галасливо. 
    ⁃    Кімнату на одного. На пʼять днів. 
Чоловʼяга за стійкою нарешті звернув на мене увагу. 
    ⁃    Будете брати з харчуванням чи без? З харчуванням пʼять бронзових, без - три бронзові та пʼять мідних. 
Я протягнув йому срібну. 
    ⁃    З харчуванням. На решту потурбуйся, щоб у кімнаті було прибрано і затишно. 
Морда чоловʼяги стала круглою від задоволення. 
    ⁃    Звичайно пане, добре пане, ви проходьте сідайте за стіл, пообідайте, а вам тим часом підготують найкращу кімнату!
Він провів мене до вільного столу і гукнув офіціантку з меню. 
    ⁃    Допоможи пану з обідом! - крикнув він їй та швидко кудись побіг. 
Назви страв у меню мені нічого не казали, тож я попросив принести щось мʼясного, зелений салат та глечик легкого алкоголю. Пообіцявши, що ось-ось все буде, офіціантка побігла на кухню. Витягати фоліант було б тут незручно, тож я вирішив перевірити секцію «зброя» у сховищі. Десяток добрих луків, кілька тисяч стріл з різноманітними наконечниками, кілька кинджалів та ножів… Асортимент не вражав різноманіттям. Хоча якість була високою. Перейшов до секції «старий мотлох». Там і дійсно був старий мотлох. Якісь ремені, старі казанки, деталі від броні, поламана зброя, маленький мішок-сховище. Здається, Грейс було ліньки перебирати це і вона просто скидала сюди те, що жаль було викинути на смітник. Я витягнув мішок-сховище і зазирнув всередину. Трішки срібних монет, величезне ікло якогось монстра, куля, схожа на око і якась книга зі стилусом між сторінок. Дістав книгу і сховав мішок назад до секції «старий мотлох». Це був щоденник. Щоденник Грейс. Я замислився, чи справді вона забула таку особисту річ у старому мішку, чи цілеспрямовано його там лишила, щоб я мав нагоду прочитати. Обидва варіанти мали рівну ймовірність. Офіціантка принесла страви, тож я відклав почитати щоденника на потім. 
    ⁃    А у вас сьогодні людно. - сказав я їй, протягуючи бронзову монету. 
Офіціантка озирнулася і присіла на край стільця навпроти мене. 
    ⁃    Ой, пане, тут застрягло багато торговців, усі чекають коли гільдія авантюристів зачистить ліс, щоб пройти шляхом до Льготе. Але, знаєте, подейкують люди, що ті авантюристи вже давно мертві, а начальник застави просто приховує правду від людей! 
Здається, у мене зʼявилася ідея. 
    ⁃    Це ти за тих чотири десятки авантюристів першого та другого класу, що тижня два тому зайшли у ліс? - на усяк випадок перевірив я. 
    ⁃    Так пане, саме за них, а ви звідки знаєте? 
    ⁃    Люди не брешуть, ті авантюристи дійсно усі мертві, і вже давно. Ба, я можу сказати, що сам начальник застави і повинний у їх смертях. 
    ⁃    Матінка моя! - офіціантка гучно ляснула у долоні - Пане, так то усе правда?
    ⁃    Абсолютна. У столиці навіть гільдмайстра авантюристів було страчено через це. І скоро прийдуть за начальником застави, я впевнений. 
Офіціантка схопилася на ноги зі жвавим вогником у очах. 
    ⁃    І це зовсім не секрет. - додав я, надаючи їй впевненості в її нелегкій справі. 
Ось вона, сила довгого жіночого язика в усій красі. Сьогодні увечері, максимум, завтра зранку, начальник застави сам прибіжить до мене. Обгризаючи смачні тушковані реберця я спостерігав, як моя сорока розносить вісточку чи не до кожного столу у залі, через що гомін поступово наростав. Самі гарячі голови навіть пропонували йти до казарм, щоб отримати пояснення від начальника. 
    ⁃    Не розчаруй мене! - сказав я сам до себе і пішов на другий поверх до своєї кімнати. 
Дійсно затишно, навіть квіти у горщику на стіл поставили. Я витяг пʼятий том енциклопедії монстрів та почав вивчати. Іноді я влаштовував собі екзамен, згадуючи якогось монстра з попередніх томів, та вголос розказуючи усе, що про них запамʼятав. Так минув день, вечір, та ніч. 
Зранку я відчув, як до постоялого двору наближається десяток майстрів першого та другого класу. Нарешті, пташка сама сунула голову у тенета. Хоч це товсте падло і не було головним винуватцем, та усе почалося з його брехні. І я не збирався лишати цього за так. Коли на першому поверсі розгорілася суперечка, я відчинив двері і пішов до сходів. Дорогою мені зустрілася налякана служниця:
    ⁃    Пане, пане, начальник… він вас там…
    ⁃    Заспокойся, усе гаразд.  
    ⁃    … де той вилупок! Ведіть його негайно! Я родич самого князя, хто по мене посміє прийти! - спиною до мене стояв начальник застави і волав на народ у залі. 
    ⁃    Я посмію! - гучно, щоб перебити його крик, вимовив я. 
    ⁃    Хтоооооо?! - проревів він обертаючись.  
Та узрівши мене його запал якось раптово зник. 
    ⁃    Ти! Чому ти ще живий? Тебе мали стратити, як ти тут опинився? 
Начальник, геть нічого не розуміючи, почав розгублено озиратись навкруги, наче шукаючи підтримку. Та нічого розумнішого не вигадав, як заверещати своїм воїнам:
    ⁃    Вбийте! Стратьте його зараз же! Прямо тут, на місці!
Нічого не розуміючі воїни почали витягувати мечі. Я притис їх аурою так, що вони попадали на коліна та рачки. 
    ⁃    Бойовий… Бойовий Майстер! - гомін понісся залом. 
    ⁃    Що ж, через тебе, паскуда жирна, загинуло більш як сорок авантюристів. Через твою брехню у доповіді князю, гнидо, померла моя хороша подруга. Як ти гадаєш, сволото, нащо я прийшов сюди?
Він все зрозумів, це було видно по його очах. 
    ⁃    Ти не можеш мене вбити! Я родич князя! - вереск начальника різав вуха - Я недоторканий у князівстві!
    ⁃    Правда? - я сміявся, підходячи до нього. 
Спостерігай уважно, Грейс, де б ти зараз не була. Це, звісно, не князь, але провина цього жирного вилупка не менша, на мою думку. Я схопив начальника правою рукою за шию і підняв над землею. Довжини моїх пальців для цього не вистачало, довелось компенсувати аурою. 
    ⁃    Чому, дідько забери, кожен пихатий вилупок вважає, що я не зважусь його вбити? 
Я трішки стис його шию, так, що з очей, носа та вух начальника почала юшитися кров. 
    ⁃    А тепер як, вилупок, все ще гадаєш, що я тебе не вбʼю?
Той хрипів і сіпався зо всіх сил намагаючись розірвати руками хватку моїх пальців на своїй шиї. 
    ⁃    Щось ти зовсім якись невпевнений став, начальник! Не подобається здихати в корчах? - не вгамовувася я. 
Насолодившись виглядом того, як він зрозумів, що ось-ось обов’язково здохне, я з силою стис пальці у кулак, від чого його голова відірвалася та злетіла догори, майже до стелі. 
    ⁃    Принесіть мені лист паперу! - гучно сказав я усім присутнім, після того як туша начальника перестала юшитись кровʼю з розчавленої шиї. 
Воїни начальника стояли не наважуючись навіть поворухнутись, хоча тиск аури я вже давно прибрав з них. Мені принесли папір. Пальцем, котрий я вмовив у ще теплу кров, написав великими літерами:
«Князю!
Я покарав зрадника, що вас обдурив. 
Аней»
Потім поклав відірвану голову на жирне пузо трупа, зверху на голову поклав записку для князя і проштрикнув  усе це воєдино стрілою зі сховища Грейс. 
    ⁃    Золотий тому, хто довезе це лайно до княжого двору не порушуючи цю експозицію! 
Я дістав золотий і поклав його на тіло. Потім витяг срібну і дав служниці. 
    ⁃    Приберіть потім тут. Вибачте, що вийшло трішки брудно. 
Вимивши руки у глибокій мисці, що подала служниця, я звернувся до присутніх у залі:
    ⁃    Панове, я знаю, чому ви тут. Я саме прибув на заставу, щоб зачистити туманний ліс від монстрів. Мені для цього потрібно місяць часу, потім ви можете сміливо їхати шляхом. Якщо ж для вас це занадто великий час очікування, ви можете вибрати довгий обхідний шлях і вирушити ним прямо зараз. У мене все, дякую за увагу. 
Я повернувся і пішов на другий поверх під схвальний гомін та рідкі оплески присутніх у залі. 
Наступні чотири дні я присвятив тому, щоб вивчити усі томи енциклопедії монстрів якомога детальніше, після чого вирушив до лісу. Мене вже ніхто не проводжав. З подивом, я відчув радість, коли побачив дерева, що спалахували різнокольоровими іскрами у тумані. 
    ⁃    Та почнеться різанина! - сказав я, ступаючи у ліс.