Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава одинадцята. Велика здобич.
У мене був план. Я хотів розповсюджувати свою жагу крові тонким кільцем і, поступово зменшуючи коло, заганяти усіх монстрів, що вдасться охопити до купи, де б я їх вбивав. Але виявилось що, наприклад, монстри першого класу, яких була абсолютна більшість, просто здихали зо страху стикнувшись з моєю жагою крові, а мертвих монстрів я не міг відчувати і знаходити. Тобто, так я втрачав можливість зібрати ядра. А це, в свою чергу, зводило нанівець саму мету мого приходу до туманного лісу.
⁃ Халепа! - я почухав потилицю після другої такої спроби. Девʼяносто пʼять відсотків ядер на цих двох спробах я просто втратив.
Мені негайно був потрібен новий план. Я дістав мапу, котру мені дав Хек. Вона була виконана з великого шматка сіро-блакитної шкірі, на якій розпеченим залізом були нанесені кордони кількох князівств, королівств, а також Північна Імперія, і позначки доріг, рік та озер, лісів, сіл та міст. Мапа була дуже детальною.
«Намаж краплину крові на правий верхній кут, і мапа покаже де ти знаходишся» - було написано почерком Мії на маленькому папірці, що було прикріплено до мапи. Хм. Я вколов ножем пальця і приклав до правого верхнього кута. У нижній частині мапи, прямо на кордоні що розділяв князівство Атун та Туманний ліс засвітилася золота крапка. Їтіть, та цей ліс за розмірами майже як князівство! І я хочу зачистити таку територію за місяць? Та цього за роки не зробити!
Я послідовно перебирав у голові усі ідеї, які спадали на думку. Не скажу, що їх було багато… Ну що ж, у мене є техніка пересування, котру я назвав «двадцять сім послідовних кроків». Ставши Бойовим Майстром я використав її лише раз, коли бився з охоронцями у княжому дворі. Можливо, зараз ця техніка покаже усе, на що здатна. Я витягнув короткого списа, розповсюдив свої відчуття на максимум, знайшовши кожного монстра у цій зоні і вирахував найоптимальніший маршрут, щоб дістати кожного з них.
⁃ Перший послідовний крок! - прошепотів я одними губами.
І, для стороннього спостерігача, зник.
Я зупинився за годину, зачистивши зону. Приблизно оцінив її площу до площі усього лісу - близько половини відсотка. Не так вже й погано, у такому темпі мені потрібно працювати близько восьми годин на добу, щоб вкластися в строк. Станом на зараз я відчував, що моїх сил вистачить ще на годину праці, та вирішив не поспішати і перепочити. У моєму сховищі було більше тисячі ядер першого класу, кількадесят другого та одне третього. Що ж, краплина в морі, та мідяк до мідяка - золотий в кишені і створив магічні кола з рунами, щоб поглинути ядра. Сівши у позу лотоса, я поринув у медитацію. Мана тихими хвилями наповнювала мене, розносячись по усьому тілу. І хоча значного приросту сил не відбулося, піднявся на ноги я вже повністю відпочивши.
⁃ Новий раунд! - сказав я, піднімаючи спис.
Так минуло багато днів. Завдяки моїй швидкості та знанням з енциклопедії монстрів, вбивство останніх було легкою справою, адже навіть монстри третього класу не витримували і одного мого удару, через те, що я знав їх слабкі місця. Хоча, трішки проблематично було з літаючими монстрами, але луки зі стрілами із сховища Грейс добре мене виручили.
Я сидів біля багаття і смажив стегно ґато, бо продуктові набори, котрими турботливо забезпечив мене Хек, скінчились. Я саме крутив у руках великий пакунок з десятками невеликих однакових скляночок. «Прянощі та спеції», було то все підписало рукою Мії. Дякую велике, руда ти кішколюдина, а просто підписати кожну склянку що до чого важко було? Та за кілька хвилин нюхання цього добра одне за одним я вже взагалі носа не відчував.
⁃ Отже тварина! Вона то навмисно, зуб даю! - я узяв одну зі склянок, котру нюхав у першій десятці і почав щедро посипати стегно.
Щось не так, я раптом відчув, як до мене зі швидкістю блискавки наближається щось сильне. В мене полетіло безліч грудок землі зі шматками дерев та кущів, слідом за цим пролунало щось схоже на вибух. Крізь завісу сміття у повітрі я побачив, що у епіцентрі цього вибуху був чоловік у побитій броні, через дірки в котрій витікала червона кров.
⁃ От падло! - прогарчав він, ковтаючи якусь пігулку.
Від дії пігулки його рани моментально почали затягуватись. Чоловік присів, напружив ноги і рвонув в ту сторону, з якої тільки но прилетів, майже з тою ж швидкістю. Я подивився на свою знищену вечерю, потім на широку просіку у лісі, котру чоловік зробив своїм тілом у процесі польоту сюди.
⁃ Сволота! - крикнув я йому вслід.
Я стільки часу витратив на приготування, а цей йолоп знищив усе і, навіть не вибачившись, отак втік?
⁃ Бісить! - знов прокричав я просто до неба.
Пошукав очима, де ж поділася моя вечеря. Абсолютно нічого, усе було просто знищено, змішано з землею та сміттям. Неподалік розносився грім битви, що саме розгорілась. Хто б то міг бути? Чоловʼяга точно не нижче Бойового Предка, але хтось зміг його так відлупцювати? Це був монстр, чи суто людські терки між собою? Мені було цікаво, та разом з цим я розумів, що такі битви точно не мій рівень. Навіть одного прямого удару когось з силою Бойового Предка я можу не витримати. Але ж, подивитися на це здалеку мені ніхто не забороняв? Тож, я побіг на звуки битви.
На великій галявині, що ще донедавна була лісом, зійшлися четверо - три людини та монстр. Один з них, той, що завітав так несподівано до мене у гості, дійсно був Бойовим Предком, зараз я це чітко бачив. Двоє інших, літній чоловік та жінка, були магами, але я не міг сказати якого кола. Утрьох вони намагались загамселити якогось монстра. Я придивився уважніше до нього. Та це ж шкрах! Монстр пʼятого класу! Звідки він тут? Шкрахи завжди жили високо у засніжених горах і були досить не конфліктними монстрами, що радше уникали битв аніж шукали їх. Шкраха до сказу можна було довести лиш одним - вкрасти у нього сніжний кришталь, дуже рідкий і цінний мінерал, котрий шкрахи знаходили у снігах гір та розвивали з його допомогою свою силу. От же ідіоти. Хоча фактично ці монстри відносились до пʼятого класу і мали блакитне ядро, їх сила нерідко сягала шостого, адже на додаток до їх фізичної сили вони відмінно володіли магією льодяної стихії, через що битва з ними була вкрай небезпечною. Ще можна було сказати, що шкрахи були монстрами гуманоїдного типу з головами, схожими на жабʼячі, з великими щелепами посиленими безліччю гострих синіх ікол, та величезними шкіряними крилами на спині. Ці крила шкрахи теж використовували як зброю для атак противника, адже вони мали по краям гострі блакитні леза, здатні одним ударом розрубати Бойового Майстра навпіл.
Зараз одне з його крил звисало донизу, майже відрубане сокирою Бойового Предка. Навколо шкраха миготіло безліч крижаних лез, що блокували блискавичні атаки сокири. Предок атакував, по можливості, у вузькі шпарини між щитами мани, якими магеса намагалася скувати рухливість монстра. Старий маг, що володів елементом дерева, знов і знов намагався схопити довгими магічними лозами з великими червоними квітами шкраха за ноги, та йому заважали як щити магеси, так і крижані леза монстра.
⁃ Іще раз! - гучно вигукнув старий маг, встромляючи руки у землю.
Несподівано, молоді паростки лоз виринули під ногами шкраха і з силою встромилися тому у ступні та литки. По венам шкраха побігли буруньки, що зсередини почали розривати шкіру монстра перетворюючись на великі червоні квіти. Монстр пронизливо заволав, пропускаючи ще один удар сокирою від Предка. Здавалося, що ось-ось бій буде завершено. Та шкарх думав інакше. Усе його тіло на мить вкрилося інеєм, від чого квіти, що вже розпустилися, враз почорніли і розсипалися попелом. Старий маг зойкнув, намагаючись висмикнути руки із землі, але було вже запізно. Неймовірно сильний мороз побіг ліанами попід землею і швидко перетворив тіло мага на крижану статую, що рачки стояла на землі.
⁃ Гас! - у розпачі закричала магеса.
Це була її помилка. На мить вона втратила концентрацію, від чого магічні щити уповільнились. Очі шкраха зблиснули люттю і кілька крижаних лез вилетіли назовні. Одне з них розбило замерзле тіло мага на маленькі льодяні грудочки, що розлетілися на десятки метрів навкруги. Іще кілька лез летіло у сторону магеси. Зо страху вона зняла щити навколо монстра і поставила їх поперед себе, щоб вберегтися. Бойовому Предку, що був найближче до монстра, довелося моментально блокувати кілька лез, котрі летіли йому прямо у голову, сокирою, чим він сам собі ускладнив ситуацію, і шкрах цим скористався. Він блискавично провів атаку неушкодженим крилом, бʼючи противника у живіт, від чого тіло того полетіло у сторону магеси мов снаряд випущений з гармати. Броня Предка хоч і витримала удар, та все ж пошкодження були дуже серйозними. Зігнуте його тіло вдарило по щитам, котрі усе ще тримала перед собою магеса, розбило їх вщент і вони двоє покотилися по землі.
Зараз! Мене осяяла думка. Зараз настане чи не єдиний момент, коли шкрах буде вкрай вразливий. Коли їх противники вже лежать на землі, ті роблять останню блискавичну атаку, котру самі не здатні зупинити чи бодай хоч трохи відхилитись. Я скочив і побіг широкою дугою, щоб лежачі на землі магеса та предок опинились рівно між мною та монстром. Це було дуже ризиковано. З усіх своїх сил я вгамував ауру з жагою крові. «Це мішень. Це просто мішень у яку я маю поцілити якнайкраще» повторював я сам до себе. Опинившись у потрібній точці я витягнув найліпші лук та стрілу, що в мене були і натягнув тятиву. Вклав чи не всю свою ауру у стрілу і націлився на монстра. Нижче. Коли вони роблять цю атаку, вони присідають на тридцять відсотків від свого зросту. Я чекав. Шкрах присів та завмер перед атакою, очі його дивилися лише на магесу з Бойовим Предком, мене він не помічав. Хвіст монстра зупинився, витягшись мов струна. Я пустив стрілу. Монстр атакував. Моя стріла та голова шкраха зустрілися десь напівдорозі між точкою атаки та її ціллю. Я не знаю, чи бачив він смерть, що летіла на нього, чи ні, та зреагувати він не зміг. Стріла увійшла йому у око і його голова вибухнула, розділившись на верхню та нижню частину. За інерцією тіло пролетіло ще кілька десятків метрів, перелетівши через лежачих на землі магесу з Предком і впало між нами. Я одразу ж сховав труп монстра до сховища. Я зміг! Я вбив монстра пʼятого класу! Так, його було добряче поранено, і я атакував його несподівано і з засідки, але це пʼятий, дідько його забери, клас!
⁃ Поклади його назад! Він наш!
Я подивився на магесу.
⁃ Тьотю, та ти зовсім пришелепкувата, замість того щоб віддячити за порятунок, ти хочеш забрати у свого рятівника його здобич, котру він сам вполював? У тебе голова не бо-бо бува?
⁃ Тьотя?! Пришелепкувата?! Я тобі зараз голову, шмаркач, відірву! Ану зараз же віддай тушу мені!
⁃ Та шо ж ти така стара, але така дурна! Ти краще дякуй, що я не став вас добивати, щоб забрати сніжний кришталь, а задовольнився лише тим, що забрав монстра, котрого сам же і вбив!
⁃ Звідки тобі відомо про сніжний кришталь? - тон магеси різко змінився на переляканий.
⁃ Велике діло, що тут знати? - я підійшов ближче - Ви ж вкрали його у шкраха і тому він гнався за вами зі сніжних вершин аж до лісу.
Я присів поруч і кинув до неї пакунок з бинтами.
⁃ Ну то що, будем битися і я, з огляду на ваш стан, переріжу вас мов куріпок та заберу сніжний кришталь собі, чи ти допоможеш своєму напарнику, що постраждав через твою дурість і непрофесіоналізм, я а піду своєю дорогою?
Магеса схопила бинти і поповзла до Бойового Предка.
⁃ Правильний вибір, тьотю! - похвалив я її.
Я встав і пішов на місце, де загинув інший маг. Походивши там зо хвилину, я знайшов персня-сховище на відірваному замерзлому пальці.
⁃ Це я теж забираю! - гукнув я до магеси, вимахуючи перснем.
⁃ Шмаркач! Якщо ми ще раз де зустрінемось - живим ти точно не втечеш!
⁃ Ага, звичайно! На все добре, тьотю! - крикнув я тікаючи до лісу.
Оце так здобич! Я був схвильований. Туша монстра пʼятого класу з ядром, та ще й сховище мага, де теж мало бути багато цікавих речей. Зупинившись за кілька кілометрів я сів на повалене дерево та дістав труп монстра. Хоча він і сильно постраждав, його все ще можна було вигідно продати гільдії ремісників, з лез на крилах, зубів та кісток виготовляють високоякісну магічну зброю з крижаним атрибутом. Я вирізав кинджалом ядро. Блакитне, розміром з мій кулак.
⁃ Яка краса… - прошепотів я розглядаючи його з усіх боків.
Була велика спокуса поглинути його, та я був занадто слабким зараз для цього. Урок, що я отримав поглинаючи одразу два ядра четвертого класу, був ще занадто свіжим у моїй пам’яті. Можливо, коли досягну піку Бойового Майстра, це ядро допоможе мені перейти у клас Предка. Зітхнувши, я сховав ядро та тушу і дістав персня мага. Подивимось, що тут є. Таяк перстень вже втратив власника, то його було можна знов активувати кровʼю, що я негайно і зробив.
Багацько книг з магії, якісь магічні прилади, з десяток невідомих мені пігулок у нефритових пляшках, кілька тисяч золотих монет, магічні сувої і кількасот ядер третього та четвертого класу. Я аж подих втратив. Я багатий! Ніякий шкрах і поруч не стояв з тим, що було у сховищі старого мага! Це, дідько його забирай, справжній джекпот!
Я висипав на землю усі ядра третього класу, що були у сховищі, добавив до них кілька десятків тисяч ядер першого та другого класу, що вполював самотужки і створив магічні кола з рунами. Час підняти ступінь настав.
Цього разу я робив усе повільно. Мана потроху надходила до мене кілька годин, неквапливо заповнюючи, вносячи поки що незрозумілі мені зміни до мого тіла. Не вистачило. Ядра першого, другого та третього класу скінчились. Я витягнув ще три ядра четвертого класу і почав повільно поглинати їх. Пройшло ще кілька годин, як в усі боки від мене почали розбігатись хвилі сили. Спочатку рідко та слабо, лише погойдуючи верхівки трав навколо мене, та воно все наростало і ось вже майже щосекунди хвиля за хвилею били у дерева навкруги так, що ті тріщали. Аж раптом широкий світлий промінь від мене вдарив вертикально у небо, моментально розірвавши там хмари, що почали падати на землю рідким дощем. Я піднявся на ноги і розвіяв магію навколо. Одна ступінь. І така разюча різниця у силі. Зараз я був по силі як Вир, охоронець князя. Добре, що я не став тоді з ним битись. Різниця між ступенями у класі воїнів та у класі Бойових Майстрів просто колосальна. Я подивився на свою долоню і різко стис її у кулак. Луна прокотилася навкруги. Просто неймовірно! Ну що ж, я витяг списа і провів ним кілька прямих ударів у повітря. Пора завершувати зачистку туманного лісу.
Це затягнулося ще на півтора тижні навіть з моєю новою силою. По-перше, я не дуже поспішав, багато часу приділяючи вивченню книг зі сховища мага, а по-друге чим ближче я наближався до гір, тим сильнішими ставали монстри. Перший клас вже майже не зустрічався, проте зʼявлялися монстри четвертого, битва з якими потребувала багато часу та підготовки.
З книгами теж було непросто, адже це не були підручники з початкової магії, навпаки, там розбиралися проблеми четвертого, пʼятого та шостого кола, ще й суто магії атрибуту дерева в основному. Та кілька речей я зрозумів. Наприклад, що магічні кола навколо серця мага не мали фізичного втілення, як я думав, то були більш сплетіння інформації що описували магію, котрою міг користуватися маг, у вигляді своєрідних магічних формул, які були замкнуті самі на себе і постійно обертались навколо серця мага. Я кілька разів пробував відчути ту ману, що була навколо, але все марно. Свою ж внутрішню ману, котрої я мав цілий океан і постійно її відчував, за формулами і магічними колами описаними в книгах старого мага, я використовувати не міг, скільки б не намагався. Узагалі не було жодної реакції. Це, звичайно, розчаровувало, та я не полишав надії, адже сподівався рано чи пізно потрапити до магічної академії королівства Льготе.
Отже настав той день, коли, судячи з мапи, я зачистив останній клаптик туманного лісу від монстрів. Того дня я влаштував для себе шикарний обід за мірками місяця, що минув, щоб відзначити це. Ну що ж, в визначений строк я вклався. Після доброго обіду я поглинув ядра з першого по третій клас, що вполював і піднявся на невелику лису гору, з якої було видно чи не увесь туманний ліс. Королівство Льготе, я йду!
⁃ Перший послідовний крок…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.