Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Ліліан кивнула і дістала пістолет, стискаючи його в руках. Проклинаючи холод і втому, вона рушила вузьким проходом уздовж стіни складу. Її кроки здавались нестерпно гучними в цій тиші, і вона намагалася рухатись обережніше.

Раптом її інтуїція спрацювала — щось крейда в тіні біля занедбаного контейнера. Ліліан завмерла, зосередивши погляд у тому напрямку. Темрява густішала, і очі почали повільно звикати до тьмяного світла.

"Він тут..."

Ця думка пронизала її свідомість. Хіллер був тут, десь поряд, спостерігаючи за нею. Вона знала так само виразно, як і те, що ніч ще не закінчилася.

Ліліан зробила глибокий вдих і рушила вперед, готова зустрітися з ним віч-на-віч.

Тіні, як живі, стелилися по землі, відводячи Ліліан дедалі глибше в лабіринт покинутого складу. Вітер посилювався, холодний і різкий, а дощ перетворювався на дрібну мряку, наче сама погода вирішила вкрити Хіллера під своїм плащем. Стіни цього забутого місця здавались їй хитромудрим полем для гри, яку почав він.

Кроки Ліліан були обережні, але серце билося все сильніше. Адреналін зашкалював, змушуючи її м'язи напружитися, готові до дії будь-якої миті. Вона знала, що Хіллер десь поруч, ховається за тінями чи кутами, спостерігаючи за кожним її рухом. Він чекав.

Їй треба було діяти обачно. Кожен крок, кожен звук все могло видати її. Але він був невидимий. Здавалося, що Хіллер найкраще вмів розчинятися у порожнечі. Ліліан зупинилася біля дверей у дальній частині будівлі. Її серце завмерло на мить. Двері були прочинені, і світло зсередини створювало химерні тіні на підлозі. Вона зробила глибокий вдих і обережно підійшла ближче.