Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мій коханий хірург , Інна Романова 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій коханий хірург" автора Інна Романова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:
Глава 12

Не знаю, хто змахнув чарівною паличкою, але про мої догани всі відразу замовкли у відділі, навіть Калугіна ходила поглядом мене вбивала, але мовчала. 
Дякую тобі, Ангеле Охоронце чи хто б ти не був! 
- Насте, зайди до мене в кабінет, – із серйозним обличчям та суворим голосом промовив Завгородній. Ну, що знову?! 
- Так, я Вас слухаю - несміливо увійшла я. 
- Розкажи мені, як так вийшло, що ти мені не зателефонувала, а самовільно відправила пацієнта на КТ? - він сидів і вичікувально на мене дивився. 
- І Ви туди ж?.. Я тричі намагалася пояснити лікарям, що з ним не все нормально, і це не звичайне відновлення після операції, але мене просто не хотіли чути! –  навіть трохи підвищила тон, бо саме від нього було прикро слухати нотації. 
- Насте, ти не почула питання, тому повторю, чому ти не подзвонила мені? І ми, здається, перейшли на «ти». 
- Вибачте? - щось не зрозуміла, що він від мене хоче? 
- Вибач, а не вибачте, і тобі нема за що просити вибачення, ти все зробила правильно. А черговий лікар просто козел, от і все. Сідай, чому там стоїш. Чаю зробити? – мої очі, мабуть, були на пів обличчя, як у персонажів японських мультиків. На автоматі сіла, обхопила чашку і зробила ковток чаю. 
- Ай, боляче! - обпеклася. 
- Ну ти даєш… - чоловік простягнув мені серветку, - Настю, ти мені обіцяла вечерю, минуло три дні, а конкретних пропозицій не надійшло, я підозрюю тебе в обмані, - тільки у нього виходить усміхатися очима. Начебто обличчя залишається незворушним, майже серйозним, а погляд лукавий. 
- Ти мене розкусив, - включилася в гру слів. 
- Я тебе навіть ще не кусав, як міг розкусити, - прозвучала провокаційна фраза. 
- А були такі бажання? - не залишилася в боргу. 
- Маленьким дівчаткам не належить ставити подібні питання дорослим чоловікам, - він легенько клацнув мене по носі. 
- Не така я і маленька! - широко посміхнулася лікаря. 
- Ти не ухиляйся від теми, не маленька дівчинко, коли відбудеться дегустація вареників? 
- Завтра ввечері підходить? - сьогодні якраз зміну відпрацюю і виходити післязавтра зранку, мені ідеально. 
- Цілком, – ствердно кивнув Роман. – Куди приїжджати? 
- Я тобі адресу кину смс. Хоча, стоп, у мене немає твого номера телефону... -  вперше про це замислилася, а й справді немає. 
Він продиктував мені свій номер, дивно, але мій не запитав у відповідь, може йому не треба? 
- Насте, наступного разу при виникненні подібних випадків, як із тим літнім чоловіком, звертайся до мене. Я допоможу, – сказав лікар. І я повірила, що так буде. 
- Добре, дякую, - несміливо відповіла, ми вже досить давно в кабінеті, треба йти працювати, та й плітки не хочеться потім слухати... - Я тоді піду? 
- Іди. 

Вранці зателефонувала мамулі і  провела формений допит на тему найсмачніших і найпишніших вареників на пару. 
Маман Кет була заінтригована, але питань не ставила, інструкцію, ой, рецепт, дала чіткий і лаконічний, в кінці тільки додала: 
- Вина ще візьми, до вареників і презервативи. 
- Ма, ти що? – я навіть і думки не допустила про таке, а моя рідна матір навіть в голос озвучила. 
- Ой, що я не була молодою? Тобі 23 роки, гарний час зустріти пару. Не зітхати ж десятиліттями за своїм фантазійним лікарем! – додала вона. 
Я в легкому шоці запитала: 
- Ти знала? 
- Настю, ну це важко було не помітити. Тебе відпустило нарешті? Тяжке було перше кохання у моєї донечки... Я все чекала, коли ж реальна людина з'явиться на твоєму шляху, ну, крім шалопая Петрошенка. Це хоч не він? 
- Ти що, ма?! Ні, звичайно! – запевнила рідненьку. Про те, хто саме прийде у гості вирішила промовчати. На всякий випадок. 
- Волосся розплети, воно таке гарне у тебе і одягни щось спокусливе. Дожилася, чому дочку навчаю? Але хто ж тобі розповість, де твої подружки? Весь час одна і одна, як тут не переживати? - почала мама. Я не знаю, як так виходить, що будучи екстравертом, у мене не було подруг. Багато приятельок, з колегами-дівчатами гарні стосунки, але саме подруг у мене ніколи не було. Тільки Петрошенко мій єдиний друг вже понад 7 років. 
- Мамо, все добре, не хвилюйся. Мені не треба нікого спокушати, це мій колега із роботи прийде. 
- Він лікар? - мами вони такі, все їм треба знати, вони намагаються не лізти в життя дитини, але завжди дуже турбуються. 
- Так, нейрохірург. Просто колега. 
- Доню, у тебе нездорова тяга до нейрохірургів. Я зрозуміла. Просто колега. Про презервативи не забудь, хоча, гадаю, хлопець з головою, лікар все-таки, сам подбає. 
- Все мамо, бувай! - швидко відключилася, щоб не чути про презервативи та інше.  
Ну і як тепер спокійно готувати вареники? 

Роман Завгородній. 
- Привіт, - до мене в кабінет зайшов Олег, мій двоюрідний брат і єдиний друг. - Запрошую сьогодні до нас на вечерю, Олена приготує свою коронну качку з апельсинами. 
- Я сьогодні не можу, - у брата, напевно, шосте чуття, як тільки я кудись зібрався, він тут як тут. 
- Не турбуйся, ніякої дівчини ми запрошувати не будемо, як минулого разу. Посидимо сім'єю, я, ти, Олена та Катюша, – продовжує наполягати Олег.  
Минулі три рази вони мені влаштовували побачення, запрошуючи одну за одною подруг Олени. Ніяк не залишать спроб мене одружити. 
- Я справді зайнятий. 
- Знову на роботі сидітимеш? Не набридло ще? - от же прив'язався. 
- Не на роботі, у мене сьогодні вечеря з колегою, - якомога абстрактніше відповів. 
– Боже, Завгородній, навіть не знаю що й краще, сидіти на самоті над знімками МРТ чи вечеряти з чоловіками-колегами та ці МРТ обговорювати. 
- А хто сказав що колега – чоловік? - не зміг промовчати, і відразу ж пошкодував, зараз почнеться. 
- Нууууу, це інша розмова. Хто вона? Такс, у вас лікарів-жінок у відділі немає, з іншого відділу, так? А може... Це та медсестричка? - я сидів з незворушним виглядом і просто мовчав. Нічого він від мене не дочекається, нехай навіть і не сподівається – Точно вона! По твоїй самовдоволеній фізіономії видно! Ніколи б не подумав, що такому циніку може сподобатися дівчинка-ромашка, сповнена любові й світла. 
- Чому це не може? - його слова мене трохи зачепили, так, ми абсолютно різні, але це швидше додає інтересу. 
- Ну ось ти і спалився, друже. Я пожартував, вона гарна дівчина, зізнаюся, проводив невеликий моніторинг і те, що я почув, мені дуже сподобалося. 
- Ти мені що благословення зараз даєш? – з кривою усмішкою запитав Олега. 
- Можна і так сказати. Добре, не заважатиму. Олені привіт передам. 
Олена… Колись ця дівчина мала для мене особливе значення. Ми навчалися разом у медичному університеті на одному потоці, Олег був на два роки молодший. 
Весь час ми проводили втрьох – замкнутий я, веселий і товариський Олег та спокійна, розважлива Олена. 
Напевно, я кохав її, а може мені просто було з нею цікаво та звично. 
Коли ці двоє почали зустрічатися, я був шокований. У моїй картині світу Олена мала бути моєю майбутньою дружиною, така ідеальна і розумна, хто ж може бути кращим?... Адже ми ідеальна пара – найталановитіші та найвидатніші студенти університету, обоє красиві, високі і статні. 
Виявилося, Олені потрібно було просто відчувати себе коханою, оточеною турботою та увагою, тим, чого я дати не міг, мабуть, і не хотів. 
Тож наша трійка друзів розпалася. 
Я давно їх пробачив і прийняв цей шлюб, адже вони так кохають один одного, через скільки років їхні почуття не згасли, а навпаки стали міцнішими і сильнішими. А ще у них народилася прекрасна донечка Катя, вона мене обожнює і це почуття взаємне. 
Для Олени та Олега мене одружити стало ідеєю Фікс, щоразу вони намагаються мене з кимось познайомити, комусь представити, набридли до скрипу зубів. 
Сподіваюся, хоч зараз заспокоїться. 
Час тягнувся нескінченно довго... Я навіть упіймав себе на думці, що рахую хвилини до зустрічі з Настею, що зі мною коїться?! 
Вийшов за годину до передбачуваного часу, вбив адресу в навігатор і офігіл, нічого собі її доля закинула, години мені не вистачить, передбачуваний час 1,20. 
Я їхав і сердився. То скільки ж часу дівчині треба витрачати на дорогу щоразу? А вона ж без машини. 
Нарешті доїхав, підхопив коробку цукерок, заздалегідь куплену і залишену в машині, і натиснув кнопку домофона. 
- Насте, відчиняй! - сказав дівчині, двері миттєво відчинилися і я зайшов усередину. 
П'ятиповерхівка без ліфта і вона, звичайно, на п'ятому. 
Я вперше побачив дівчину з розпущеним волоссям, задивився... і спіткнувся об сходинку. 
Вона була прекрасна, біле волосся обрамляло її обличчя, як німб, ластовиння і кирпатий ніс додавали яскравості і барв, а блакитні великі очі сяяли як яскраві діаманти. 
Завгородній, ти, виявляється, романтик! 
Сам собі посміхнувся та привітався з дівчиною. 
Квартира виглядала  маленькою, але дуже затишною, пахло випічкою і чимось солодким. 
- Скільки тут квадратів? - запитав дівчину.  
Вона була в коротких шортах і білій футболці, фігура у дівчинки що треба. 
Сьогодні я вперше на неї подивився як чоловік на дівчину і був вражений. 
- 27, - відповіла Настя, і жестом запросила зайти далі. 
Щоб озирнутися мені вистачило трьох хвилин, все компактно – спальня, вітальня та кухня в одній кімнаті, маленький коридор, санвузол ну і, власне, все. 
- Сідай, - мені було запропоновано місце за білим столом. – Я приготувала вареники з вишнею, полуницею, м'ясом і з капустою, як у дитинстві. З яких почнемо? 
- На твій вибір - відповів, даючи їй свободу дій. 
- Давай почнемо з цих, - Настя поставила переді мною глибоку тарілку з десятком пухнастих вареників, приправлених смаженими шкварочками та цибулею. Аромат був просто вражаючий, у мене почалося рясне слиновиділення. - Ось ніж, вилка і тарілка, - вона показала на прилади, яких я не бачив, повністю сконцентрований на варениках. 
– А руками можна? – з легкою посмішкою попросився. 
Настя розсміялася, як мені здалося, з полегшенням. 
– Так і треба. Взагалі не уявляю, як вареники їсти ножем та виделкою, збочення якесь, чесне слово. Ну, приємного апетиту, - дівчина сіла навпроти мене і ми поринули в гастрономічне задоволення. 
На четвертому варенику я зрозумів, що час зупинитися, мені ще з ягодами треба кудись вмістити. А місця у шлунку майже не залишилося. 
- Настю, маю зізнатися, це найсмачніші вареники в моєму житті! – я не кривив душею, так воно і є. Говорити, що це втретє, я їх в принципі пробую, не захотів. Вона розцвіла від мого компліменту, і її очі почали сяяти ще яскравіше, майже засліплюючи мене. 
Вона мені розповідала кумедні випадки зі свого студентського життя, а я їй зі свого – давно так не сміявся, голосно, щиро. 
Вареники з вишнями були божественні. Зі сметаною, в міру солодкі та дуже соковиті. 
- Якщо ще один з'їм, мені доведеться залишитися тут на ніч, я просто не зможу вийти в двері, застрягну в проході, - ми сиділи на дивані і пили чай, говорячи ні про що і про все. 
Мені вперше в житті було так затишно, легко та весело з дівчиною. Минуло вже три години, а додому йти зовсім не хотілося. 
- Не хвилюйся, я тебе проштовхну! - відповіла вона. 
- Жорстока ти, я думав погодишся залишити мене на ніч, - напівжартома помітив. 
Раптом атмосфера між нами змінилася, замість легкості та веселощів я відчув, що ми одні, вона майже роздягнена, така гарна й приваблива. 
Не знаю, скільки ми так дивилися один на одного. 
- Ем ... я тоді піду, напевно, пізно вже, - зрозумів, що настав час йти, поки не наробив дурниць. 
- У мене ще вино залишилося… - почув нотки прикрості в голосі Насті, мені було дуже приємно, що вона теж не хоче нашого розлучення. 
- Так вип'ємо наступного разу. Я все одно не можу пити алкоголь, приїхав машиною. 
- Ок, домовилися! - вона мене провела і я з незрозумілим розчаруванням натиснув педаль газу, прямуючи до свого великого, але порожнього будинку. 

Настя Ульянова 
Вечір був як у моїх мріях, єдине, чого не вистачало – прощального поцілунку. 
Роман, виявляється, веселий і дуже приємний, коли розслаблений та нагодований. 
А його фінальний погляд... У мене мурашки бігали по шкірі, я навіть відчула еклектичні розряди в повітрі. Загалом, перебувала в трансі і не могла повірити, що це все насправді. 
Бігала по квартирі, як шалена, кидала і ловила подушки, щоб випустити бурхливу енергію і просто була не в змозі прибрати широку усмішку на обличчі. 
Боже, сподіваюся, у мене є шанс бути з ним! 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій коханий хірург , Інна Романова"