Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не знаю, хто змахнув чарівною паличкою, але про мої догани всі відразу замовкли у відділі, навіть Калугіна ходила поглядом мене вбивала, але мовчала.
Дякую тобі, Ангеле Охоронце чи хто б ти не був!
- Насте, зайди до мене в кабінет, – із серйозним обличчям та суворим голосом промовив Завгородній. Ну, що знову?!
- Так, я Вас слухаю - несміливо увійшла я.
- Розкажи мені, як так вийшло, що ти мені не зателефонувала, а самовільно відправила пацієнта на КТ? - він сидів і вичікувально на мене дивився.
- І Ви туди ж?.. Я тричі намагалася пояснити лікарям, що з ним не все нормально, і це не звичайне відновлення після операції, але мене просто не хотіли чути! – навіть трохи підвищила тон, бо саме від нього було прикро слухати нотації.
- Насте, ти не почула питання, тому повторю, чому ти не подзвонила мені? І ми, здається, перейшли на «ти».
- Вибачте? - щось не зрозуміла, що він від мене хоче?
- Вибач, а не вибачте, і тобі нема за що просити вибачення, ти все зробила правильно. А черговий лікар просто козел, от і все. Сідай, чому там стоїш. Чаю зробити? – мої очі, мабуть, були на пів обличчя, як у персонажів японських мультиків. На автоматі сіла, обхопила чашку і зробила ковток чаю.
- Ай, боляче! - обпеклася.
- Ну ти даєш… - чоловік простягнув мені серветку, - Настю, ти мені обіцяла вечерю, минуло три дні, а конкретних пропозицій не надійшло, я підозрюю тебе в обмані, - тільки у нього виходить усміхатися очима. Начебто обличчя залишається незворушним, майже серйозним, а погляд лукавий.
- Ти мене розкусив, - включилася в гру слів.
- Я тебе навіть ще не кусав, як міг розкусити, - прозвучала провокаційна фраза.
- А були такі бажання? - не залишилася в боргу.
- Маленьким дівчаткам не належить ставити подібні питання дорослим чоловікам, - він легенько клацнув мене по носі.
- Не така я і маленька! - широко посміхнулася лікаря.
- Ти не ухиляйся від теми, не маленька дівчинко, коли відбудеться дегустація вареників?
- Завтра ввечері підходить? - сьогодні якраз зміну відпрацюю і виходити післязавтра зранку, мені ідеально.
- Цілком, – ствердно кивнув Роман. – Куди приїжджати?
- Я тобі адресу кину смс. Хоча, стоп, у мене немає твого номера телефону... - вперше про це замислилася, а й справді немає.
Він продиктував мені свій номер, дивно, але мій не запитав у відповідь, може йому не треба?
- Насте, наступного разу при виникненні подібних випадків, як із тим літнім чоловіком, звертайся до мене. Я допоможу, – сказав лікар. І я повірила, що так буде.
- Добре, дякую, - несміливо відповіла, ми вже досить давно в кабінеті, треба йти працювати, та й плітки не хочеться потім слухати... - Я тоді піду?
- Іди.
Вранці зателефонувала мамулі і провела формений допит на тему найсмачніших і найпишніших вареників на пару.
Маман Кет була заінтригована, але питань не ставила, інструкцію, ой, рецепт, дала чіткий і лаконічний, в кінці тільки додала:
- Вина ще візьми, до вареників і презервативи.
- Ма, ти що? – я навіть і думки не допустила про таке, а моя рідна матір навіть в голос озвучила.
- Ой, що я не була молодою? Тобі 23 роки, гарний час зустріти пару. Не зітхати ж десятиліттями за своїм фантазійним лікарем! – додала вона.
Я в легкому шоці запитала:
- Ти знала?
- Настю, ну це важко було не помітити. Тебе відпустило нарешті? Тяжке було перше кохання у моєї донечки... Я все чекала, коли ж реальна людина з'явиться на твоєму шляху, ну, крім шалопая Петрошенка. Це хоч не він?
- Ти що, ма?! Ні, звичайно! – запевнила рідненьку. Про те, хто саме прийде у гості вирішила промовчати. На всякий випадок.
- Волосся розплети, воно таке гарне у тебе і одягни щось спокусливе. Дожилася, чому дочку навчаю? Але хто ж тобі розповість, де твої подружки? Весь час одна і одна, як тут не переживати? - почала мама. Я не знаю, як так виходить, що будучи екстравертом, у мене не було подруг. Багато приятельок, з колегами-дівчатами гарні стосунки, але саме подруг у мене ніколи не було. Тільки Петрошенко мій єдиний друг вже понад 7 років.
- Мамо, все добре, не хвилюйся. Мені не треба нікого спокушати, це мій колега із роботи прийде.
- Він лікар? - мами вони такі, все їм треба знати, вони намагаються не лізти в життя дитини, але завжди дуже турбуються.
- Так, нейрохірург. Просто колега.
- Доню, у тебе нездорова тяга до нейрохірургів. Я зрозуміла. Просто колега. Про презервативи не забудь, хоча, гадаю, хлопець з головою, лікар все-таки, сам подбає.
- Все мамо, бувай! - швидко відключилася, щоб не чути про презервативи та інше.
Ну і як тепер спокійно готувати вареники?
Роман Завгородній.
- Привіт, - до мене в кабінет зайшов Олег, мій двоюрідний брат і єдиний друг. - Запрошую сьогодні до нас на вечерю, Олена приготує свою коронну качку з апельсинами.
- Я сьогодні не можу, - у брата, напевно, шосте чуття, як тільки я кудись зібрався, він тут як тут.
- Не турбуйся, ніякої дівчини ми запрошувати не будемо, як минулого разу. Посидимо сім'єю, я, ти, Олена та Катюша, – продовжує наполягати Олег.
Минулі три рази вони мені влаштовували побачення, запрошуючи одну за одною подруг Олени. Ніяк не залишать спроб мене одружити.
- Я справді зайнятий.
- Знову на роботі сидітимеш? Не набридло ще? - от же прив'язався.
- Не на роботі, у мене сьогодні вечеря з колегою, - якомога абстрактніше відповів.
– Боже, Завгородній, навіть не знаю що й краще, сидіти на самоті над знімками МРТ чи вечеряти з чоловіками-колегами та ці МРТ обговорювати.
- А хто сказав що колега – чоловік? - не зміг промовчати, і відразу ж пошкодував, зараз почнеться.
- Нууууу, це інша розмова. Хто вона? Такс, у вас лікарів-жінок у відділі немає, з іншого відділу, так? А може... Це та медсестричка? - я сидів з незворушним виглядом і просто мовчав. Нічого він від мене не дочекається, нехай навіть і не сподівається – Точно вона! По твоїй самовдоволеній фізіономії видно! Ніколи б не подумав, що такому циніку може сподобатися дівчинка-ромашка, сповнена любові й світла.
- Чому це не може? - його слова мене трохи зачепили, так, ми абсолютно різні, але це швидше додає інтересу.
- Ну ось ти і спалився, друже. Я пожартував, вона гарна дівчина, зізнаюся, проводив невеликий моніторинг і те, що я почув, мені дуже сподобалося.
- Ти мені що благословення зараз даєш? – з кривою усмішкою запитав Олега.
- Можна і так сказати. Добре, не заважатиму. Олені привіт передам.
Олена… Колись ця дівчина мала для мене особливе значення. Ми навчалися разом у медичному університеті на одному потоці, Олег був на два роки молодший.
Весь час ми проводили втрьох – замкнутий я, веселий і товариський Олег та спокійна, розважлива Олена.
Напевно, я кохав її, а може мені просто було з нею цікаво та звично.
Коли ці двоє почали зустрічатися, я був шокований. У моїй картині світу Олена мала бути моєю майбутньою дружиною, така ідеальна і розумна, хто ж може бути кращим?... Адже ми ідеальна пара – найталановитіші та найвидатніші студенти університету, обоє красиві, високі і статні.
Виявилося, Олені потрібно було просто відчувати себе коханою, оточеною турботою та увагою, тим, чого я дати не міг, мабуть, і не хотів.
Тож наша трійка друзів розпалася.
Я давно їх пробачив і прийняв цей шлюб, адже вони так кохають один одного, через скільки років їхні почуття не згасли, а навпаки стали міцнішими і сильнішими. А ще у них народилася прекрасна донечка Катя, вона мене обожнює і це почуття взаємне.
Для Олени та Олега мене одружити стало ідеєю Фікс, щоразу вони намагаються мене з кимось познайомити, комусь представити, набридли до скрипу зубів.
Сподіваюся, хоч зараз заспокоїться.
Час тягнувся нескінченно довго... Я навіть упіймав себе на думці, що рахую хвилини до зустрічі з Настею, що зі мною коїться?!
Вийшов за годину до передбачуваного часу, вбив адресу в навігатор і офігіл, нічого собі її доля закинула, години мені не вистачить, передбачуваний час 1,20.
Я їхав і сердився. То скільки ж часу дівчині треба витрачати на дорогу щоразу? А вона ж без машини.
Нарешті доїхав, підхопив коробку цукерок, заздалегідь куплену і залишену в машині, і натиснув кнопку домофона.
- Насте, відчиняй! - сказав дівчині, двері миттєво відчинилися і я зайшов усередину.
П'ятиповерхівка без ліфта і вона, звичайно, на п'ятому.
Я вперше побачив дівчину з розпущеним волоссям, задивився... і спіткнувся об сходинку.
Вона була прекрасна, біле волосся обрамляло її обличчя, як німб, ластовиння і кирпатий ніс додавали яскравості і барв, а блакитні великі очі сяяли як яскраві діаманти.
Завгородній, ти, виявляється, романтик!
Сам собі посміхнувся та привітався з дівчиною.
Квартира виглядала маленькою, але дуже затишною, пахло випічкою і чимось солодким.
- Скільки тут квадратів? - запитав дівчину.
Вона була в коротких шортах і білій футболці, фігура у дівчинки що треба.
Сьогодні я вперше на неї подивився як чоловік на дівчину і був вражений.
- 27, - відповіла Настя, і жестом запросила зайти далі.
Щоб озирнутися мені вистачило трьох хвилин, все компактно – спальня, вітальня та кухня в одній кімнаті, маленький коридор, санвузол ну і, власне, все.
- Сідай, - мені було запропоновано місце за білим столом. – Я приготувала вареники з вишнею, полуницею, м'ясом і з капустою, як у дитинстві. З яких почнемо?
- На твій вибір - відповів, даючи їй свободу дій.
- Давай почнемо з цих, - Настя поставила переді мною глибоку тарілку з десятком пухнастих вареників, приправлених смаженими шкварочками та цибулею. Аромат був просто вражаючий, у мене почалося рясне слиновиділення. - Ось ніж, вилка і тарілка, - вона показала на прилади, яких я не бачив, повністю сконцентрований на варениках.
– А руками можна? – з легкою посмішкою попросився.
Настя розсміялася, як мені здалося, з полегшенням.
– Так і треба. Взагалі не уявляю, як вареники їсти ножем та виделкою, збочення якесь, чесне слово. Ну, приємного апетиту, - дівчина сіла навпроти мене і ми поринули в гастрономічне задоволення.
На четвертому варенику я зрозумів, що час зупинитися, мені ще з ягодами треба кудись вмістити. А місця у шлунку майже не залишилося.
- Настю, маю зізнатися, це найсмачніші вареники в моєму житті! – я не кривив душею, так воно і є. Говорити, що це втретє, я їх в принципі пробую, не захотів. Вона розцвіла від мого компліменту, і її очі почали сяяти ще яскравіше, майже засліплюючи мене.
Вона мені розповідала кумедні випадки зі свого студентського життя, а я їй зі свого – давно так не сміявся, голосно, щиро.
Вареники з вишнями були божественні. Зі сметаною, в міру солодкі та дуже соковиті.
- Якщо ще один з'їм, мені доведеться залишитися тут на ніч, я просто не зможу вийти в двері, застрягну в проході, - ми сиділи на дивані і пили чай, говорячи ні про що і про все.
Мені вперше в житті було так затишно, легко та весело з дівчиною. Минуло вже три години, а додому йти зовсім не хотілося.
- Не хвилюйся, я тебе проштовхну! - відповіла вона.
- Жорстока ти, я думав погодишся залишити мене на ніч, - напівжартома помітив.
Раптом атмосфера між нами змінилася, замість легкості та веселощів я відчув, що ми одні, вона майже роздягнена, така гарна й приваблива.
Не знаю, скільки ми так дивилися один на одного.
- Ем ... я тоді піду, напевно, пізно вже, - зрозумів, що настав час йти, поки не наробив дурниць.
- У мене ще вино залишилося… - почув нотки прикрості в голосі Насті, мені було дуже приємно, що вона теж не хоче нашого розлучення.
- Так вип'ємо наступного разу. Я все одно не можу пити алкоголь, приїхав машиною.
- Ок, домовилися! - вона мене провела і я з незрозумілим розчаруванням натиснув педаль газу, прямуючи до свого великого, але порожнього будинку.
Настя Ульянова
Вечір був як у моїх мріях, єдине, чого не вистачало – прощального поцілунку.
Роман, виявляється, веселий і дуже приємний, коли розслаблений та нагодований.
А його фінальний погляд... У мене мурашки бігали по шкірі, я навіть відчула еклектичні розряди в повітрі. Загалом, перебувала в трансі і не могла повірити, що це все насправді.
Бігала по квартирі, як шалена, кидала і ловила подушки, щоб випустити бурхливу енергію і просто була не в змозі прибрати широку усмішку на обличчі.
Боже, сподіваюся, у мене є шанс бути з ним!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.