Читати книгу - "Кляті вечорниці, Герцог Фламберг"

Вона часто брала до рук вишитий нею килимок, на якому зображувала їхню майбутню оселю. Тепер цей килимок залишався недошитим, мов нескінченний лабіринт її туги.

Ночами Марусі снилися кошмари. Вона бачила Гриця пораненим, що лежить на полі бою. Або ж чула його голос, який кликав її на допомогу. Прокидалася вона в холодному поту, серце билося як скажене.

Дівчата з села намагалися відволікти її від сумних думок, запрошували на вечорниці, але Маруся відмовлялася. Її серце належало тільки одному – Грицеві.

Іноді до неї заходили сусіди, приносили новини з табору. Але всі вони були лише чутками, які не приносили їй жодної втіхи. Вона хотіла знати точно, як він, чи живий, чи здоровий. Чи пам'ятає він про неї?

З кожним днем надія згасала, але віра в те, що Гриць повернеться, не зникала. Вона просила Бога дати їй сил пережити цю розлуку і зберегти їхню любов.

Вечорами, коли все село засипало, Маруся виходила на поріг і дивилася на зоряне небо. В кожній зірці вона шукала свій шлях до коханого.

"Грицю, мій соколе, де ти? Чи живий ти? Чи пам'ятаєш ти про мене?" – шепотіла вона в нічну тишу.

Її очі були повні сліз, але вона продовжувала чекати. Чекати на те диво, яке об'єднає їх знову.

×××

Мстислав відчував щось недобре. Зникнення коня і дивна поведінка сестри не вкладались у логіку. Він пам’ятав, як Ліза, завжди спокійна і розважлива, раптом стала метушливою і нервовою. Її очі сяяли нездоровим блиском, а в голосі звучав відчай. Зрозумівши, що коня викрали, він відразу здогадався, хто міг це зробити.

Його серце стискалося від болю за сестрою. Він розумів, що кохання здатне на багато що, але подорож до далекого табору в розпал війни була надто ризикована. Мстислав уявляв, як Ліза їде верхи, втомлена і налякана, серед ворожих степів. Він боявся за її життя.

Але ще більше його засмучувала Маруся. Він бачив, як вона чахла на очах, як її колись радісне обличчя потьмяніло від горя. Маруся була доброю дівчиною, і він щиро співчував їй. Його серце розривалося на частини від того, що він не міг нічим їй допомогти.

Коли вони зустрічалися поглядами, Мстислав бачив у її очах бездонну тугу. Вона запитувала його про будь-які новини з табору, але він міг лише розводити руками. Він боявся сказати їй чутки, які чув, бо розумів, що це може ще більше її засмутити.

Мстислав вирішив, що мусить діяти. Він не міг просто сидіти склавши руки і спостерігати, як страждають його сестра і кохана Маруся. Він зібрав кількох найвірніших друзів і вирушив на пошуки Лізи. Вони об'їздили всі навколишні села, розпитували козаків, але жодних слідів Лізи не було.

З кожним днем надія згасала, але Мстислав не здавався. Він вірив, що знайде сестру і поверне її додому. А поки що, він намагався підтримати Марусю, як міг. Він розповідав їй історії, співав пісні, намагаючись відвернути її думки від сумних спогадів.

Але навіть його зусиль було недостатньо, щоб заглушити біль у її серці. Маруся продовжувала чекати, вірячи, що колись Гриць повернеться і все буде добре.