Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Маша

Ми сидимо на дивані. У кімнаті темно, світло вмикати не хочеться. Маминого обличчя не видно, і мені здається, так їй легше говорити. 

Я ніколи раніше не запитувала про подробиці тієї ночі. Думала, не зможу пережити, якщо почую. Ті троє, які її... загалом, через яких я народилася, здавалися мені монстрами. Бездушними й огидними істотами, а не людьми.

Але Нікіта... Він такий живий, справжній, і мені не віриться, що він може бути таким як батько. Тож тоді який він, його батько?

— Я вступила до університету на інʼяз, — звучить рівний мамин голос. — Там мені все подобалося — нові друзі, гарні викладачі, цікаві предмети. Але, головне, мені подобався він, Топольський. В нього було важко не закохатися. Високий, із запаморочливою фігурою, модною стрижкою і посмішкою, від якої вмирали всі дівчата. Зараз його б назвали найпопулярнішим хлопцем університету, а для мене тоді він був найкращим на світі. Топольський навчався на четвертому курсі, але його знав увесь університет. 

Уявляю себе на місці мами, а Нікіту на місці його батька, і мене охоплює тремтіння. А мама продовжує говорити:

— Звичайно ж, він не звертав на мене ніякої уваги. Взагалі не помічав. Він був сином забезпечених батьків. Їздив на дорогій машині, одягався за останньою модою. Звісно, такий хлопець звик до уваги найкрасивіших дівчат. А що я? Сором'язлива першокурсниця зі звичайнісінькою зовнішністю. 

— Ти що, мамо! — піднімаю голову. — Ти в мене така красуня!

Вона посміхається в темряві, гладить мене по голові і знову притискає до грудей.

— Я завжди оцінювала себе тверезо, Мишенятко. До мене залицялися хлопчики, але їм було далеко до Топольського. І я прекрасно розуміла, мені до нього як до місяця. Я не хотіла йти на вечірку в палац студентів, але Катя так просила! Я зважилася прийти не тому, що хотілося повеселитися, а тому, що знала: він там буде. Вони приїхали пізніше, старшокурсники. Розв'язні, нахабні. Топольський був у компанії двох хлопців, усі троє різко виділялися з натовпу. Вони поводилися дуже стримано і пристойно. Я стежила за ним, як зачарована. Я була закохана по вуха, нічого навколо не бачила. Тільки його очі та посмішку.

Ми мовчимо. Я так ясно все це уявляю, ніби йдеться про мене. І про Нікіту. Хочеться плакати, але мамі й так важко дається розповідь. А якщо я почну ревти, вона теж розклеїться.

— Катя знала, що я закохалася в Топольського до чортиків, я з нею всім ділилася. Вона підмовляла мене підійти до Андрія, заговорити з ним першою. Але я навіть уявити собі цього не могла. Він такий, а я... І друзі такі ж із ним. Ні, я знала, що не зможу! Але хлопці самі підійшли привітатися з Катею. Виявляється, вони вчилися в одному класі з її старшою сестрою. Один із них запитав, чи подобається нам вечірка, а сам весь час дивився на мене. Катя відповіла, що мені стало нудно, і я хочу піти. 

«Вперше зустрічаю дівчину, яка не любить танцювати», — сказав Андрій і так на мене подивився, що в мене ледве з грудей не вистрибнуло серце.

«Я люблю танцювати, — відповіла я, — але не люблю, коли так голосно стукає у вухах і коли навколо стільки п'яних».

«Ти ще скажи, що не п'єш!» — він дивився на мене дедалі зацікавленіше. Це тепер я розумію, що була для нього чимось на кшталт екзотичного звірка, а я, закохана дурепа, прийняла все за непідробний інтерес.

«Мені теж не подобається цей гадюшник, — сказав один із хлопців. — Андрюхо, може махнемо до тебе? Запросимо дівчат. Катюню, ти вмовиш свою неприступну подружку?»

Я відразу відмовилася, але Катя почала мене вмовляти:

«Поїхали, не кидай мене одну, ну що тобі варто? Там не буде нікого зайвого, ви зможете поспілкуватися з Андрієм. Мені здається, ти йому сподобалася!»

І я погодилася. Спочатку було весело, хлопці жартували, Андрій так дивно на мене дивився. Я була на десятому небі від щастя — адже я можу бути з ним поруч! Бачити його, сміятися його жартам, ловити його погляди.

А потім мені стало погано. Катя відвела мене в спальню. Це згодом я дізналася, що мені в сік підмішали якусь гидоту, від якої я зовсім втратила зв’язок з реальністю. Щойно подруга вийшла, увійшов друг Андрія і почав пояснювати, що від мене потрібно. Я була як у тумані, чула його ніби через шар вати. Спробувала відштовхнути, але він почав говорити щось мерзенне, на кшталт, щоб я не ламалася. Далі погано пам'ятаю, Мишенятко, — мама з гіркотою хитає головою, — пам'ятаю, що один мене тримав, бо я ж намагалася чинити опір. Напевно, його друзі почули метушню в спальні й увійшли слідом. А потім як у прірву провалилася, пам'ятаю все уривками. Вранці прийшла до тями на тролейбусній зупинці й одразу пішла в міліцію. Там ми й зустрілися з твоїм татом.

— А Катя? Чому вона не покликала на допомогу, чи вони її теж?..

— Катя всім сказала, що я напилася на вечірці, поводилася розв'язно, сама зголосилася поїхати з ними, і що все було за моєю згодою, — тепер її голос звучить глухо, але твердо. — Більше я з нею не бачилася.

— Мамо, а чому ти... Ти ж могла зробити аборт, — випалюю одним духом і завмираю.

— Ти що! — вона навіть розвертається. — Що ти таке говориш, Мишко? У мене в думках такого не було! Це ж ти, моя дівчинка, моя дитина.

— Але ж я... Я живе нагадування про нього. Про них... — кажу плутано і схлипую, і знову мене здавлюють в обіймах.