Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Із записів про номери, що випали за останні три години саме на цьому столі, Бонд не побачив для себе нічого цікавого, хіба що остання дюжина майже не випадала. Він дотримувався правила йти за рулеткою та змінювати стратегію і починати новий раунд після того, як випадало «зеро». Тож він вирішив розіграти один з улюблених гамбітів і ставити на дві — в даному випадку, на перші дві — дюжини по максимальній ставці, сукупно сто тисяч франків. Таким чином він накривав дві третини номерів на полі, крім «зеро», і, оскільки за дюжини платили два до одного, мав шанс отримувати сто тисяч щоразу, коли випадала цифра менше двадцяти п’яти.

За сім раундів він виграв шість разів. Сьомий програв, коли випала тридцятка. Чистий дохід Бонда становив півмільйона. Він пропустив восьмий круг. Випало «зеро». Така удача підбадьорила Бонда. Сприйнявши число «тридцять» за дороговказ, він вирішив ставити на першу та останню дкокини, допоки не програє двічі. Десять раундів по тому друга дюжина випала двічі, що обійшлося йому в чотириста тисяч франків, але з-за столу він вийшов із мільйоном сто тисяч прибутку.

Тільки-но Бонд почав грати за максимальною ставкою, він одразу опинився в центрі уваги. Оскільки йому вочевидь щастило, кілька дрібних рибчин-причеп спробували пополювати разом з акулою. Зайнявши місце напроти, один такий тип, котрого Бонд упізнав як американця, почав виказувати більш ніж доброзичливе ставлення та відчайдушно радів кожному виграшеві. Не раз широко посміхнувся через стіл і, старанно копіюючи рухи Бонда, розміщував свої скромні фішки по десять тисяч поруч з великими ставками Бонда. Коли Джеймс підвівся, той теж скочив на ноги і привітно крикнув:

— Дякую, що підвезли. Гадаю, я винен вам випивку. Можна пригостити?

Бонд подумав, що це, мабуть, той хлопець із ЦРУ. Він переконався у своїй правоті після того, як кинув фішку — десять тисяч — круп’є і дав тисячу huissier[93], який послужливо відсунув його крісло, й вони удвох вирушили до бару.

— Мене звати Фелікс Лейтер, — відрекомендувався американець. — Радий познайомитися.

— Бонд. Джеймс Бонд.

— Чудово, — відізвався супутник. — Подивимось, як можемо відсвяткувати.

Бонд наполіг, щоб Лейтер узяв собі «Хейґ & Хейґ»[94]з льодом, і пильно подивився на бармена.

— Сухе мартіні, — сказав. — Одне. У глибокому бокалі для шампанського.

— Qui, monsieur![95]

— Хвилиночку. Три частини «Гордонс», одна частина горілки, півчастини «Кіна Лілле»[96]. Добряче збийте, поки не стане крижаною і додайте тонку спіраль лимонної шкурки. Зрозуміло?

— Звісно, месьє, — бармену рецепт, здається, сподобався.

— Ух ти, оце так рецепт! — здивувався Лейтер.

Бонд розсміявся.

— Коли треба... е-е-е... сконцентруватися, — пояснив, — я не вживаю більше одного напою до обіду. Проте люблю, щоб той один був великим, міцним, холодним і правильно змішаним. Терпіти не можу половинчастість будь-де, особливо якщо від цього страждає смак. Цей коктейль — мій власний винахід. Хочу його запатентувати, тільки-но придумаю назву.

Він уважно спостерігав, як високий бокал запріває від блідо-золотистого напою, що лився із шейкера. Потім посунув бокал до себе і зробив довгий ковток.

— Просто чудово, — похвалив бармена. — Але якщо взяти пшеничну горілку замість картопляної, він вийшов би кращим. — Mais nenculons pas des mouches[97], — додав.

Бармен посміхнувся.

— Цей вульгарний вираз означає: «Не будемо чіплятися до дрібниць», — пояснив Бонд.

Лейтер усе ще не міг заспокоїтися.

— Бачу, ви уважні до деталей, — весело зауважив американець, коли вони з напоями прямували до столика в кутку. І, понизивши голос, додав: — Назвіть свій винахід «коктейль Молотова». Тим паче, що одним таким вас уже пригостили сьогодні.

Вони сіли. Бонд посміхнувся.

— Я бачив, що місце вибуху загородили і пускають машини в об’їзд тротуаром. Сподіваюся, це не відстрашить великі гроші звідси.

— Люди сприйняли версію про болгарських комуністів, інші впевнені, що вибухнув газопровід. Увечері обгорілі дерева спиляють, і, якщо тут працюють не гірше, ніж у Монте-Карло, на ранок від безладу не залишиться і сліду.

Лейтер витрусив із пачки «Честерфілда» сигарету.

— Буду радий попрацювати з вами, — сказав, втупившись у бокал. — Але ще більше я радий, що сьогодні ви не долучилися до сонму героїв. Наші люди дуже зацікавлені в цій операції і вважають її такою ж важливою, як і ваші колеги. На їхню думку, витівка зовсім не божевільна. По правді, Вашингтон лікті кусає, що не ми тут граємо першу скрипку, але ви не гірше мого знаєте це начальство. Думаю, в Лондоні у вас такі самі сидять...

Бонд погодився:

— Егеж, запопадливі до власної слави.

— Будь там що, а я у вашому розпорядженні й готовий усіляко допомагати. Звісно, з Матісом та його хлопцями ми багато від чого застраховані. Однак я все-таки буду поруч.

— Чудово, — відгукнувся Бонд, — оскільки супротивник розкусив мене і, можливо, вас з Матісом також. Враховуючи, як бадьоро вони розпочали, здається, що бійка буде без правил. Я радий, що Ле Шифр, на моє переконання, у відчаї, на це ми й розраховували. Боюся, просто зараз особливих завдань у мене для вас нема, проте буду вдячний, якщо цього вечора ви залишитесь у казино. У мене є асистентка, міс Лінд, і я попрошу вас подбати про неї, коли почнеться гра. Ви не будете розчаровані. Вона прекрасна, — він усміхнувся Лейтеру. — І, до речі, тримайте в полі зору охоронців Ле Шифра. Не думаю, що він спробує здійняти бучу, але хтозна...

— Можете покластися на мене, — пообіцяв Лейтер. — Перед тим, як потрапити в нашу контору, я служив у морській піхоті, якщо це вам про щось каже, — він подивився на Бонда трохи винувато.

— Звісно, каже, — запевнив його Бонд.

Виявилося, що Лейтер родом з Техасу. Поки його новий знайомий розповідав про свою роботу в Об’єднаному розвідувальному штабі НАТО і про те, яких зусиль доводиться докладати, щоби зберегти секретність в організації, де працюють представники стількох національностей, Бонд відзначив про себе, що американці, в принципі, непогані хлопці, та більшість із них чомусь родом з Техасу.

Феліксові Лейтеру було під тридцять п’ять. Високий та худорлявий, костюм кольору легкого загару висів на його плечах, як на Френку Сінатрі[98]. Рухи та мова були повільними, але складалося враження, що у нього гарна реакція, неабияка міць