Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— І як можна було подовжити доступ до гри, окрім залучення друзів-гравців? — Степан майже впевнився, що відповідь саме на це питання розкриє місце перебування зниклих хлопців.

— Я не знаю. Я ж не дограв до терміну, коли закінчувався доступ.

— І коли він повинен закінчитися? — Степан починав нервувати. Якщо ці троє друзів Ігоря були першими, і якщо були інші, то досить скоро може зникнути ще більше підлітків.

— Не впевнений, — Микита закотив очі, він рахував, — напевно, у ці вихідні.

— Тобто у Роми теж скоро закінчиться термін дії цієї безкоштовної версії?! — Степан вже був готовий бігти до машини, щоб повернутися до будинку Роми. Але він ще не закінчив.

— Так, думаю, теж днями закінчиться термін дії, — підтвердив Микита.

— О, Господи, — Вероніка зрозуміла, до чого хилив Степан.

— Останнє питання, — Степан ледь стримувався, щоб стрімголов не вибігти з будинку. — Коли в Ігоря закінчився термін дії безкоштовної версії?

Запанувала тиша. Микита думав, згадував, рахував. Коли закінчив, то подивився на детектива з широко розплющеними очима.

— За день до того, як зник... — ледь чутно сказав Микита.

— Що? — перепитав Степан.

— У нього закінчилася гра — і наступного дня він зник! — впевнено відповів хлопець.

— Дідько! — Степан вимкнув диктофон. Він звернувся до батьків Микити: — Нікуди його не випускайте найближчими днями! Не залишайте його без нагляду на вулиці!

— Що? Я нікуди не збираюся! — обурився Микита.

— Це я забираю! — детектив вказав на дріт. Після чого звернувся вже до Максима: — Мені треба швидко їхати, випустіть мене!

Вже через хвилину Степан сидів за кермом і заводив двигун. Він збирався все ж таки достукатися до батьків Роми.

Тепер, коли він знав, куди їхати, шлях зайняв менше часу. Степан зупинив машину на тому ж місці і швидким кроком дійшов до останнього будинку в провулку. На вулиці вже сіріло, тож йому доводилося дивитися під ноги. Він щосили стукав по хвіртці. Одразу ж відізвалася собака. На порозі загорілося світло.

— Та заткнись ти! — це знов був той самий чоловік, що і минулого разу. — Кого там знову принесло?.. — він відчинив хвіртку. — Знову ви... Я вже казав, щоб ви забиралися, інакше я викличу поліцію!

— Мені треба з вами поговорити! Це стосується вашого сина! Йому загрожує небезпека! — Степан мало не кричав на цього чоловіка.

— Йдіть геть! — чоловік з гуркотом зачинив хвіртку та пішов до будинку.

— Я не піду, доки ви зі мною не побалакаєте! Вашому сину загрожує небезпека! — тепер Степан вже кричав і стукав у хвіртку.

На порозі вимкнули світло, собака вже не гавкала, її забрали в будинок. Степан продовжував стукати і дзвонити в дзвінок. Так він простояв майже п'ять хвилин. Коли зрозумів, що до нього вже ніхто не вийде, він задумався.

На вулиці вже стемніло, Степан ходив колом, він знав, що потрібно зробити. Але це вже було за межами його компетенції. Серце шалено калатало, він не хотів цього робити, але хлопець міг зникнути. На роздуми і прийняття рішення пішло ще п'ять хвилин. Врешті-решт він визначився.

Степан розстібнув куртку та почав перелізати через хвіртку. І хоча він підтримував себе у формі, вік давав про себе знати. Одразу щось клацнуло у коліні, він відчув розтягнення м'язів у попереку, дихання збилося. У вухах він чув, як відбиває ритм серце.

Коли він нарешті опинився на хвіртці і вже перекинув одну ногу, ще секунда — і він опиниться у дворі, Степан побачив світло від фар і сині проблискові вогні. У провулок заїхала поліційна машина.

— Злізай звідти, — крикнув поліціянт, хоча машина ще не встигла зупинитися.

Все ж таки батьки Роми викликали поліцію. Степан підкорився. Він зістрибнув з хвіртки, у коліні знову щось клацнуло.

— Ви заарештовані! Простягніть руки вперед, — сказав поліціянт, який підходив до Степана. Інший правоохоронець стояв коло машини і був готовий одразу кинутися на допомогу напарнику.

— Мені треба з ними поговорити, це дуже важливо! — Степан намагався достукатися до поліціянта.

— Ти вже договорився! — тільки і сказав поліціянт, який навіть не представився.

Коли Степана садовили на заднє сидіння поліційної машини, він побачив, що чоловік вийшов на вулицю і вже розмовляв з іншим поліціянтом.

— Просто заберіть його звідсіля... — тільки і встиг почути Степан, після чого двері за ним зачинилися.

Ще декілька хвилин правоохоронець розмовляв з чоловіком біля хвіртки. А коли повернувся і сів за кермо, вони поїхали до поліційного відділення.

— Ви не розумієте, йому загрожує небезпека, — продовжував наполягати на своєму Степан.

— Розуміємо... Олександр сказав, що ти погрожував його синові. На твоєму місці я б помовчав! У відділку все розповіси! — цими словами водій закінчив всі спроби Степана щось розповісти.

До поліційного відділку вони їхали в повній тиші.