Читати книгу - "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"

настільки людина почувається нещасною. Скинути з себе нещасливий тягар прагнуть усі, але відомо, що тільки лічені досі спромоглись. Бо забагато виявляється таких, кого мучить тілесна неміч, або смерть рідних, або тих, хто страждає в ув’язненні, у вигнанні, у бідності, терзається хворобами чи іншими скорботами, які так само важко всі перелічити, як тяжко їх терпіти; та хоч які вони обтяжливі, людині не вільно за власним бажанням їх позбутись. Тому мені видається безперечним, що чимало людей не владні проти свого нещастя.

Августин

Мушу почати здалеку, як зазвичай роблять, напучуючи юних, чиї думки плутані й неповороткі, і почну знову з найпростіших речей. Я вважав тебе чоловіком зрілого розуму і не думав, що тобі знадобляться роз’яснення на дитячому рівні. І справді, якби ти увібрав ті правдиві і найвищою мірою повчальні сентенції філософів, яких ти неодноразово перечитував разом зі мною; якби ти – скажу по щирості – скеровував свої зусилля на себе, а не на когось; якби в студіюванні стількох книжок шукав керівництва для свого життя, а не засобів до здобуття скороминущої хвали натовпу і приводу до порожніх хвастощів, не став би ти отак просторікувати і плести нісенітниці.

Франческо

Не знаю, до чого саме ти хилиш, а я вже почервонів, як той школяр, якому вичитує вчитель. Бо хлопчак, знаючи за собою такі й сякі провини, знічується на перші слова докору ще до того, як вихователь назве той вчинок, за який дорікає йому. Так само я, усвідомлюючи своє невігластво і свої численні похибки, хоч і не розумію, яку саме ти маєш на увазі, знаю, що мені можна закинути будь-яку з них, і сором заливає мені обличчя, перш ніж ти скінчив свою мову. Тож я прошу, скажи ясніше, за що так суворо мені докоряєш?

Августин

Багато за що; але перш за все мене обурює твоє припущення, нібито можна бути нещасними проти власної волі.

Франческо

Я даремно червонів, бо чи можна вигадати щось правдивіше за цю правду? Чи хто може бути настільки необізнаним у людських справах або настільки позбавленим будь-якого спілкування зі смертними, щоб не знати, що бідність, скорбота, безчестя, нарешті хвороби, смерть та інші лиха такого роду, які, власне, й уважаються за нещастя, здебільшого обсідають людей проти їхньої волі, а не приходять за їхнім бажанням? Звідси випливає, що дуже просто визначити і ненавидіти власне нещастя, та аж ніяк не позбутись його, бо перше й друге у нашій владі, а третє у владі долі.

Августин

Твоє зніяковіння спокутує допущену помилку; але безсоромність обурює мене більше за помилку як таку. Як міг ти забути священні філософські постулати, згідно з якими всі ті негаразди, що ти допіру перерахував, нікого не можуть зробити нещасним? Бо якщо самі тільки чесноти роблять душу щасливою, – як показали і Марк Туллій, і чимало інших, наводячи вагомі на те докази, – то, відповідно, ніщо вже не віддаляє людину від щастя, крім того, що протилежне чеснотам; а що саме, ти здатен пригадати без мого нагадування, якщо пам’ять твоя не заціпеніла остаточно.

Франческо

Авжеж, я пам’ятаю. Ти хочеш нагадати мені про стоїчні приписи, що суперечать загальнопоширеним уявленням і стоять ближче до ідеалу, ніж до практики.

Августин

Ти найнещасніший з усіх, коли в пошуках істини довіряєш загальнопоширеним нісенітницям, чи сподіваєшся досягти світла, довірившись сліпому проводиреві. Ти маєш уникати шляху, торованого загалом, обираючи натомість стежки, позначені слідами небагатьох обраних, щоб удостоїтись вшанування віршем поета:

Щастен будь з подвигом першим, – до зір

це дорога, юначе…[33]

Франческо

Якби ж мені досягти цього ще до смерті! Але кажи далі, прошу, бо – запевняю тебе – я не настільки ще знахабнів, щоб віддати перевагу хибним уявленням загалу перед положеннями стоїків. Але поясни, що саме ти волієш довести мені?

Августин

Які ще потрібні слова, коли ми вже з’ясували, що залишатись нещасним