Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Тінь та кістка, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь та кістка, Лі Бардуго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь та кістка" автора Лі Бардуго. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 88
Перейти на сторінку:
палубі. Поруч була Аліна. Я побачив, як униз кидається волькра, і зрозумів, що вона націлилася на нас. Я щось сказав, і…

— Що саме ви сказали? — прорізав кімнату холодний Дарк­лінґів голос.

— Не пам’ятаю, — зізнався Мал. Я впізнала впертий рух, коли стиснулися його щелепи, і зрозуміла, що хлопець бреше. Він пам’ятав. — Я відчував сморід волькри, бачив, як вона падає на нас згори. Аліна закричала, і більше я не бачив нічого. Світ просто… спалахнув.

— То ви не бачили, звідки лилося світло? — перепитав Раєвський.

— Аліна не… Вона не могла… — Мал похитав головою. — Ми з нею з одного… села. — Я помітила коротеньку паузу, сирітську паузу. — Якби вона була здатна на щось таке, я б знав.

Дарклінґ нагородив хлопця довгим поглядом, а потім подивився на мене.

— У кожного є свої таємниці, — сказав він.

Мал відкрив рота, щоб додати щось, але Дарклінґ підняв руку, наказуючи йому змовкнути. Хлопцеві риси скривилися від злості, та рота він стулив, стиснувши губи в похмуру лінію.

Дарклінґ підвівся зі свого стільця. Жестом наказав солдатам відійти, залишивши нас із ним віч-на-віч. У наметі запала моторошна тиша. Чоловік повільно спустився сходами.

— А тепер що скажеш ти, Аліно Старкова? — люб’язно поцікавився він.

Я проковтнула клубок у горлі. Воно зробилося сухим, а серце скажено вистукувало, проте я знала, що мушу відповісти. Я мусила пояснити йому, що ніяк до всього цього не причетна.

— Сталася якась помилка, — хрипко озвалася я. — Я нічого не робила. І не знаю, як нам вдалося вижити.

Схоже, Дарклінґ замислився над почутим. Потім схрестив руки й нахилив голову вбік.

— Гаразд, — сказав він здивовано. — Мені подобається думати, наче я знаю геть усе, що відбувається в Равці, і був би в курсі, якби в моїй країні жив Заклинатель Сонця. — У натовпі почулося бурмотіння, але Дарклінґ не зважав, уважно розглядаючи мене. — Проте щось могутнє зупинило волькру й урятувало королівські скіфи.

Він вичікувально замовк, наче сподівався, що я розгадаю для нього цю головоломку.

Я вперто задерла підборіддя.

— Я нічого не робила, — повторила. — Анічогісінько.

Кутик Дарклінґового рота смикнувся, наче він стримував усмішку. Погляд оцінив мене від маківки до кінчиків пальців і в зворотному напрямку. Я почувалася чимось дивним і блискучим, цікавинкою, яку викинуло на берег і яку він міг відштовхнути вбік своїм черевиком.

 — Невже твоя пам’ять така ж ненадійна, як у твого друга? — нарешті озвався чоловік, киваючи головою на Мала.

— Я не…

Я завагалася, що саме пам’ятала. Переляк. Темряву. Біль. Малову кров. Його життя вислизало у мене з-поміж пальців. Лють, яка захлеснула мене від думки про власну безпорадність.

— Витягни руку, — наказав Дарклінґ.

— Що?

— Ми вже змарнували багато часу. Витягни руку.

Мене протнув холодний страх. Я налякано роззирнулася, але на допомогу не варто було сподіватися. Солдати з кам’яними обличчями дивилися перед собою. Топографи зі скіфа були налякані і стомлені. Гришники допитливо розглядали мене. Дівчина в синьому пхикнула. Скидалося, наче Малове бліде обличчя зблідло ще більше, але в його стурбованих очах не було відповіді.

Тремтячи, я витягла ліву руку.

— Закасай рукав.

— Я нічого не робила. — Я збиралася промовити ці слова гучно, впевнено проголосити їх, але голос пролунав тихенько й налякано.

Дарклінґ вичікувально дивився на мене. Я закасала рукав.

Він розкинув руки, і мене охопив жах, коли я побачила, що його долоні наповнені чимось чорним, що збиралося й закручувалося в повітрі, мов чорнило у воді.

— А тепер, — сказав він тим самим лагідним товариським голосом, наче ми вдвох пили чай, наче я не стояла перед ним, тремтячи, — подивимося, на що ти здатна.

Він сплеснув долонями, і пролунав схожий на грім звук. Я задихнулася, коли з його зчеплених долонь вихлюпнулася непроникна темрява, заливаючи чорною хвилею мене і натовп.

Я осліпла. Кімната зникла. Все зникло. Відчувши, як на моєму оголеному зап’ясті зімкнулися Дарклінґові пальці, я налякано скрикнула. Аж раптом мій страх почав вщухати. Він нікуди не подівся, причаївшись усередині звірятком, але щось спокійне, впевнене й могутнє, щось туманно знайоме відштовхнуло його геть.

Я відчула, як тіло протнув поклик, і, на власний подив, помітила, що всередині щось заворушилося, намагаючись відповісти. Я відштовхнула його, придушила. Чомусь знала, що, вирвавшись, ця штука знищить мене.

— Нічого? — пробурмотів Дарклінґ.

Я збагнула, наскільки близько до мене він опинився у темряві. Перелякана свідомість вхопилася за його слова. «Нічого. Отож, нічого. Нічогісінько. А тепер дай мені спокій!»

На моє полегшення, розбурхана штука всередині вляглася, залишивши Дарклінґів поклик без відповіді.

— Ні, не так швидко, — прошепотів він.

Я відчула, як до внутрішнього боку мого передпліччя притиснулося щось холодне. І тієї ж миті збагнула, що це ніж, лезо, яке розітнуло мені шкіру.

Мене накрило хвилею болю та страху. Я скрикнула. Невідома штука всередині заревла, вириваючись на поверхню, поспішаючи на Дарклінґів поклик. Я не змогла себе зупинити. Відповіла. Світ навколо вибухнув сліпучим білим світлом.

Темрява навколо нас розсипалася на друзки, наче скло. На мить я побачила в натовпі обличчя з широко роззявленими від подиву ротами, намет залило яскраве сонячне світло, а повітря аж замерехтіло від жару. Дарклінґ раптово розтиснув руку, і разом із його доторком мене покинула химерна

1 ... 12 13 14 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь та кістка, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь та кістка, Лі Бардуго"