Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Тінь та кістка, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь та кістка, Лі Бардуго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь та кістка" автора Лі Бардуго. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 88
Перейти на сторінку:
Хто з вас насправді бачив, що сталося? — Голос у нього був холодний, відсторонений, майже байдужий.

Топографи взялися стиха переговорюватися. А тоді Старший Картограф зробив сором’язливий, повільний крок уперед. Мені щиро стало шкода його. Ніколи не бачила його таким скуйовдженим. Ріденьке каштанове волосся стирчало навсібіч, а пальці нервово обсмикували зіпсований плащ.

— Розкажіть нам, що ви бачили, — підбадьорив його Раєвський.

Картограф облизав губи.

— Ми… нас атакували, — боязко озвався він. — Навколо вирувала битва. Неймовірний галас. Повно крові… Одного з хлопців, Олексія, викрали. Це було жахливо, жахливо. — Руки у нього тремтіли, наче дві перелякані пташки.

Я насупилася. Якщо Картограф бачив, як волькри напали на Олексія, чому не спробував допомогти?

Старий відкашлявся.

— Вони буди повсюди. Я бачив, як одна полетіла до неї…

— До кого? — перепитав Раєвський.

— До Аліни… Аліни Старкової, однієї з моїх помічниць.

Красуня в синьому дурнувато вишкірилася й нахилилася до подружки, щоб прошепотіти їй щось. Я стиснула щелепи. Як приємно довідатися, що гришники залишаються такими ж звичайними, коли слухають про напад волькри.

— Продовжуйте, — наполегливо сказав Раєвський.

— Я побачив, як одна полетіла до неї і трекера, — повів далі Картограф, вказуючи на Мала.

— А де ви були? — розлючено втрутилася я. Запитання вилетіло з мого рота, перш ніж я встигла двічі подумати. Всі обличчя розвернулися й витріщилися на мене, але мене це не турбувало. — Ви бачили, як волькра накинулася на нас. Ви бачили, як та потвора викрала Олексія. Чому не допомогли?

— Я нічого не міг зробити, — благально озвався він, широко розкинувши руки. — Вони були повсюди. Там панував безлад!

— Олексій міг досі бути живий, якби ви підняли свій кощавий зад, щоб допомогти нам!

Натовп задихнувся, десь почулися смішки. Картограф від люті розчервонівся як буряк, і я негайно пошкодувала про свої слова. Якщо мені вдасться виплутатися з цієї історії, на мене чекають великі неприємності.

— Досить! — гримнув Раєвський. — Розкажіть нам, що ви бачили, Картографе.

Натовп змовк, і Картограф знов облизав губи.

— Трекер упав. Вона стояла поруч із ним. Та потвора, волькра, летіла на них. Я побачив, як вона налетіла на неї, а тоді… вона засяяла.

Гриші недовірливо й насмішкувато заґелґотіли. Кілька навіть розреготалися. Я, можливо, зробила б так само, якби не була така налякана й приголомшена. «Напевно, мені не слід було так різко розмовляти з ним, — подумала я, дивлячись на розтріпаного Картографа. — Бідолаха, вочевидь, вдарився головою під час нападу».

— Я бачив це! — не здавався він, перекрикуючи галас. — Світло засяяло у неї всередині!

Тепер дехто з гришників кепкував уже відверто, але інші кричали:

— Не заважайте йому розповідати!

Картограф розпачливо зиркнув на своїх друзів-топографів, шукаючи в них підтримки, і я, на власний подив, помітила, як дехто кивнув йому. Вони що, всі збожеволіли? Невже вони справді думають, що я відігнала волькру?

— Це абсурд! — вигукнув хтось із натовпу. То була красуня в синьому. — На що ви, пане, натякаєте? Що знайшли Заклинательку Сонця?

— Я ні на що не натякаю, — заперечив він. — Просто розповідаю, що бачив.

— Це не щось неймовірне, — втрутився кремезний гриша. Він був у багряній кефті Матерців, членів ордену Творців. — Подейкують…

— Не будь смішний, — розреготалася дівчина, і її голос аж сочився зневагою. — Волькра вкрала у старигана клепку!

У натовпі почалися галасливі суперечки.

Я раптом відчула, як надзвичайно стомилася. Плече в тому місці, де в нього запустила кігті волькра, пульсувало. Я не знала, що нафантазували собі Картограф чи решта людей зі скіфа. Знала лише, що все це якась жахлива помилка, і коли цей фарс закінчиться, дурепою виглядатиму я. Аж зіщулилася, уявивши, як мене після цього дражнитимуть. Та нехай би все швидше закінчилося.

— Тихо, — Дарклінґ навіть не підвищив голосу, але його наказ розітнув натовп, і запала тиша.

Я стримала здригання. Можливо, цей жарт не здавався йому аж таким смішним. Залишалося сподіватися, що він не звинувачуватиме в цьому мене. Дарклінґа не вважали милосердним. Напевно, мені слід було перейматися не глузуванням, а висилкою до Цибеї. Чи ще чимось гіршим. Єва розповідала, що Дарклінґ якось наказав Корпуснійцю-Цілителю назавжди запечатати рота зраднику. Губи нещасного зрослися докупи, і він помер від голоду. Тоді ми з Олексієм сміялися й вважали це черговою з божевільних Євиних казочок. А тепер я вже не була в цьому впевнена.

— Трекере, — ледь чутно озвався Дарклінґ, — а ви що бачили?

Усі в натовпі як один розвернулися до Мала, котрий стривожено глипнув на мене, а тоді знову перевів погляд на Дарк­лінґа.

— Нічого. Я нічого не бачив.

— Дівчина стояла прямісінько поруч із вами.

Мал кивнув.

— Ви мусили щось бачити.

Мал знову глипнув на мене, спохмурнівши від хвилювань та виснаження. Я ніколи не бачила його таким блідим, і замислилася, скільки крові він утратив. Відчула, як бубнявіє всередині безпомічна лють. Мала важко поранили. Йому слід відпочити, а не стояти тут, відповідаючи на недоумкуваті запитання.

— Просто розкажіть нам те, що пам’ятаєте, трекере, — наказав Раєвський.

Мал злегка здвигнув плечима і скривився від болю в ранах.

— Я лежав горілиць на

1 ... 11 12 13 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь та кістка, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь та кістка, Лі Бардуго"