Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Якщо я зараз погоджуся поїхати з Костиком, моє життя на весь період гастролей перетвориться на маленьке особисте пекло. Якщо погоджуся на море, Костя образиться і може зрозуміти неправильно. Хоча я б зовсім не відмовилася від такої поїздки. Але заробленої нами з коханим, з моїм нареченим.

Кинула погляд на Ігоря, усвідомивши в цю секунду, що коханий і наречений тепер не були тотожністю. Оце так метаморфоза!

Бачачи мою розгубленість, Ігор вирішив прийти на виручку. Уже вкотре.

— Це ні до чого не зобов'язує, Катрусю, — медом пролилися на мою душу ласунки його облесливі слова. — Нехай буде моїм весільним подарунком для вас обох.

Насупилася, почувши ці слова. Як він може пропонувати мені свої почуття й одночасно з цим дарувати щось до весілля з Костею? Це ж маячня!

— Чому роздільним? — мимоволі видала себе.

Ні, їхати в музичний тур із Костею я не згодна категорично. Тим більше тепер. Можливо, просто занадто сильно серджуся на нього за обман. Він же не один раз говорив про батька в негативному ключі усі три роки, що ми разом. Тобто, брехня усвідомлена, без найменшої тіні каяття. Про що ще здатен буде збрехати мій майбутній чоловік?

— Ти не поїдеш зі мною? — ображено надувся Костя.

— Якщо я правильно зрозумів, Катя любить тихий відпочинок, — спокійно мовив Ігор, не зводячи з мене хижого погляду.

Він притулився до спинки свого стільця, ліниво похитуючи ногою, закинутою на ногу. І без докорів сумління ігнорував Костю, поїдаючи мене очима.

— Можна подумати, ти так добре її знаєш, — пирхнув було наречений, але зупинився, з подивом подивившись на батька. — Ви бачилися й до цього?

— Ти б про це знав, — безтурботно знизав плечима чоловік.

— Про кафе ви не розповіли, — дорікнув Костя.

— Я не знала, що це твій батько.

— Тобто, важливо тільки це? — спалахнув ревнощами Костя.

Але в його спалаху гніву я не побачила жодної краплі тривоги, тільки власницькі інстинкти.

— Ти щойно Катюшу образив, сину, — м'яко, але впевнено вказав Ігор.

— Не втручайся, — рявкнув Костя. — Ми самі розберемося. Це тебе не стосується.

— У такому разі, — підвищуючи голос і встаючи з-за столу, гримнув хазяїн будинку, — ти образив щойно і мене. Двічі.

У кімнаті повисла дзвінка тиша.

— Тату, я... — заскиглив Костик, кинувши погляд на гітару.

Попри образу, що душила за його слова, ледь стримала сміх. Ось уже що він точно боїться втратити, так це безцінний подарунок. Але не мене.

— Бачу, що вам і справді потрібен відпочинок одне від одного і можливість спокійно подумати про все. Кожному у своєму колі, — трохи м'якше констатував Ігор, водночас жорстко прикувавши Костю поглядом до місця.

— Що ти маєш на увазі?

— Про що ви? — запитала пошепки.

— До моря я Катю відвезу. У мене там якраз невеликий будиночок. Комфортабельний. Полотна і фарби в мою машину легко ввійдуть.

— Але я... — спробував сперечатися наречений.

— А ти все одно не встигнеш. Тому, що їдеш сам уже через день. А я за цей час якраз підготую будиночок...

— Стоп! — підняла обидві руки, теж підводячись із місця й відходячи на кілька кроків від столу, абсолютно приголомшена фактами, що відкриваються.

— Костя! Коли ти збирався сказати мені про гастролі?

Він винувато відвів погляд.

— Ігор?

Чоловік знизав плечима.

— Ви серйозно?! Тобто, ти затіяв тур і потайки від мене готувався їхати? А мені навіть дату не сказав? — здається, моє терпіння увірвалося, а в таких ситуаціях нікому не побажаю опинитися на моєму шляху.

Костя добре це знав, тому тут же постарався виправитися.

— Кать, я хотів сюрприз до весілля зробити! Ну ніби як подорож, тільки перед весіллям, а не після.

Ігор глузливо підняв брови, схрестивши руки на грудях. Попрямував до бару за випивкою. Здається, він вважав те, що відбувається, кумедним. А в мене відчуття, ніби все життя руйнується на очах. І не можу навіть сказати, що винен у цьому хтось, крім мене. Поява Ігоря тільки спровокувала розтин фурункула під назвою брехня Костянтина. А її заохочувала я сама сліпою довірою нареченому. Нехай навіть чинила так, не відаючи про те, що відбувається за моєю спиною. Але Костя, в якого закохалася, і цей Костянтин за столом, — два різні чоловіки.

— Це ж маячня! — заперечила трохи спокійніше. — Ти чудово знаєш, що я терпіти не можу галасливих збіговиськ.

— Як тоді ти збиралася стати дружиною музиканта? Як збиралася підтримувати мене? Сидіти в першому ряду, аплодувати голосніше за всіх, пишатися новими альбомами і позувати зі мною для преси в якості музи?

Я важко ковтнула, ледь не відчувши провину перед ним.

— Що ж, справедливо... — протягнула задумливо. — А як збирався підтримувати мене ти? — поставила зустрічне запитання. — Саме ти, а не твій батько, — навіщось вколола його почуття власної гідності, уточнивши обставини, що відкрилися.