Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

— І яка твоя мета? — Олеся підняла на нього погляд, у якому змішалися цікавість і легкий виклик.

Максим злегка відкинувся назад, схрестивши руки на грудях.

— Мета? — він замовк, обмірковуючи відповідь. Усе, що він робив, завжди було спрямоване на досягнення цілей, які він ставив перед собою. — Домогтися того, чого хочу. Бути найкращим. Стати успішним настільки, щоб жодні обставини не могли вибити мене з колії.

Вона трохи підняла брови і мовчала, немов очікувала від нього чогось іще, але не дочекавшись, знову поставила запитання, уважно розглядаючи його:

— Ось ти досяг успіху. І це все? Де та межа, коли ти відчуєш, що Рубікон пройдено? Це все, що тобі потрібно в житті?

Максим насупився, її слова різанули сильніше, ніж він очікував. Він сам собі зараз здавався якимось убогим, однобоким, немов його життя позбавлене глибини, а він сам — чогось важливого.

— А чому ні? — різко відповів він. — Бути кращим, забезпеченим, сильним. Хіба в цьому є щось погане?

— Ні, звісно, — спокійно відповіла Олеся, але в її голосі звучав легкий смуток. — Просто ти так говориш, ніби для тебе більше нічого в житті не важливо.

Він хотів відповісти, але чомусь замовк. Її слова застрягли десь усередині колючим клубком. Йому хотілося заперечити, довести, що вона помиляється, але чомусь не зміг.

— А для тебе? — запитав він, нарешті, намагаючись перевести розмову на Олесю. — Що для тебе справжня мета?

— Бути щасливою, — дівчина ледь усміхнулася, ніби кажучи щось очевидне. — Не в майбутньому, не потім, а зараз. І бути поруч із тими, хто робить мене щасливою. Передбачаючи твоє запитання про щастя, відповім, що для мене щастя — це внутрішня гармонія. Коли ти прокидаєшся вранці і відчуваєш, що все у твоєму житті на своєму місці. Коли немає ні жалю про минуле, ні страху перед майбутнім.

Максим мовчав, уважно слухаючи. Її слова були настільки простими, що він ледь стримав усмішку, але замість цього поставив запитання:

— Ти справді віриш, що це можливо? Жити без жалю?

Олеся подивилася на нього, трохи примруживши очі, ніби намагаючись зрозуміти, знущається він чи справді хоче дізнатися її відповідь.

— Вірю, — відповіла вона впевнено. — Тому що жаль з'являється, коли ти робиш вибір, не слухаючи себе. А якщо прислухатися до того, що всередині, можна уникнути багато чого. І навіть якщо помилишся, завтра варто сприймати це як цінний досвід.

Ця проста філософія була йому чужа, але щось усе ж чіпляло.

— І що ж каже твій внутрішній голос? — запитав він, злегка схиливши голову.

— Зараз? Що я на правильному шляху. А ти? Слухаєш свій?

Олеся справді дотримувалася цих правил у житті. Навіть у розставанні з Артемом. Розрив приніс біль, але, прийнявши його, чесно поглянувши на їхні стосунки через призму своїх принципів, вона відчула, як рана починає гоїтися швидше.

— Без інтуїції в бізнесі нікуди, — відповів він, усміхнувшись.

Теми за столом піднімалися філософські. Можна було розмірковувати до ранку. Але ж вони нікуди не поспішали.

— А так, ти з тих, хто живе тільки бізнесом, — Олеся дзвінко розсміялася, але сміх її не був веселим, скоріше він був для того, щоб розрядити обстановку за столом.

— Бізнес — це те, що я вмію робити найкраще.

— Найкраще? — перепитала Олеся, злегка примружившись. — Ти говориш так, ніби це єдине, що в тебе виходить.

— А якщо так? — він трохи нахилив голову, немов кидаючи виклик.

— Тоді я тобі не вірю, — упевнено відповіла вона, подивившись просто в очі.

Максим хмикнув, схоже, що маленький горобчик вирішив сам виправдати його у своїх очах. Спілкування з Олесею було для нього чимось новим, зовсім не схожим на розмови з його колишніми або нинішніми пасіями. Воно викликало щирий інтерес, якого він давно не відчував. І він підтримував їхній діалог, не намагаючись припинити.

— Чому ти так думаєш?

— Ти відмінно прибираєш сніг!

Чоловік голосно розсміявся, відкинувшись на спинку стільця.

— Ну, це, звісно, талант, — віджартувався він. — Але, боюся, на цьому далеко не заїдеш.

— А чому ні? — знизала плечима Олеся. — Я ось нещодавно читала, що один канадець став продавати сніг в арабські емірати. Він відсилав його в термобоксах і непогано розбагатів.

Максим хмикнув, похитавши головою.

— Серйозно? Продаж снігу? Це вже звучить як авантюра століття.

— Ну, хтось із цього зробив бізнес, — з усмішкою парирувала Олеся, спостерігаючи за його реакцією.

— Ну, давай, пропонуй бізнес—план. Раз уже ти така підприємлива, може, підкинеш ідею, як перетворити це на справу всього життя?

Олеся підіграла, зробивши задумливе обличчя і склавши руки на грудях.

— Так, спочатку потрібно знайти відповідний ринок збуту. Думаю, почнемо з тих, хто мріє про зимову казку, але живе в пустелі.

— Чудово, — кивнув Максим, підтримуючи жарт. — Отже, створюємо рекламний слоган: «Привези зимову казку в дім».