Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

–Так, гаразд, я зазвичай так не роблю... – сказав Вінс, злегка захекавшись, я підскочила і ледве не впала зі стільця, він насупився.– Я тебе налякав?

–Кретиноїде, я на собі мало футболку не підпалила!

–Епатажний прикид би вийшов.– просяяв він.

–Так, я епатаж у плоті, бляха! – сказала я, кинувши запальничку на стіл.– Чого хотів?

Усередині я раділа, але образ вічно роздратованої самовпевненої тварюки мені був до лиця. Не регочи, я справді у це вірила.

–Так, я хотів запитати...

Він застиг, дивлячись в одну точку. Я підкурила нарешті, і затягнувшись втупилася на нього.

–Це саме те, що ти хотів запитати? – підняла брову я.

–Та, вибач, у тебе просто браслет, як у Мелісси, я...

Я глянула на тонкий браслет із біжутерії, я не знімала його дві доби. Він складно застібається, сама ніколи не могла впоратися з маленьким сріблястим замочком. Того ранку його застібав Енді. Він любив цілувати мені руку, коли застібав його. Того ранку він вчинив так само, а через чотири з половиною години лизався з Велл. На очі навернулися сльози. Я закусила зубами сигарету, рвонула браслет, і він, на секунду впиваючись у моє вузьке зап'ястя, порвався. Я кинула тонкий розірваний ланцюжок на стіл.

–Все.– сказала я, перехопивши сигарету, що була в роті минулу секунду, дим розлетівся навколо обличчя і волосся, щипаючи очі.

Він розширив очі. Боже, він і так лупатий, а якщо витріщити їх, то очі просто виваляться. Я втупилася на нього.

–О, прошу, не роби так, мені хочеться поставити під твоє обличчя кошик, бо твої оченята котитимуться брудною підлогою бару.

Він розреготався, кілька відвідувачів обернулися на нас.

–Загалом, я хотів запитати, ти є десь у мережах? Може, поспілкуватися можна? Мені останнім часом потрібен, ну знаєш, товариш по чарці.

– Я дам тобі свій номер.

Соцсмітники це не моє. Якщо років десять тому там і було що робити, то з появою фронтових камер люди стали ще більш зациклені на власних пиках. Так, що я ненавиджу це. Ці перегони за переглядами і лайками та іншою хернею. Невже людина настільки невпевнена в собі, що їй потрібне вічне підтвердження, що вона гарна, або успішна? Так, вгадали, я просто погано виходжу на фото. Бінго. Купи собі слона, о, здогадливе дівчисько. Смішно тобі? У мене є найкраща випивка в усьому Орегоні, і що на це скажеш? А? Кому там тепер смішно?

Я вбила свій номер у його мобільний. Він усміхнувся мені і, попрощавшись, пішов. Я обіцяла собі не дивитися йому вслід. Але він і сам обернувся. Ми послали одне одному ангельські усмішки і повернулися до колишніх справ. Нерозумно виглядаємо, це так. А з дівчатами ми маємо ще кращий вигляд. Чергові нещасні зібралися в Монті, щоб напитися з нагоди. А нагода, власне, хороша? Вінс відійшов, і його тут же змінила Лів. Потім прийшла Ві, темніша за хмару. Вона випила дві склянки ром–коли (я сьогодні просто дуже щедра сестра, відьма подобрішала і таке інше), і стала веселішою.

– І ти знаєш, що мене бісить найбільше? – запитувала я, облизуючи кислий від соку лимона палець. – Що такі, як Велл, такі, як ця дурепа, які чекають "одного і на все життя", будуть особливими для кожного, матір її, мужика. Кожен хоче її. А за що? За посередню зовнішність? За високий зріст, і не дуже делікатну фігуру, за що? За те, що вона мовчки посміхається і клацає в телефоні? За те, що вішається на шию варто їй краплю випити? За відсутність і тіні інтелекту в погляді? Ну, за що? Господи, чому хлопці, які на всю сурмлять про те, що мозок завжди залишиться найважливішою перевагою після краси, вибирають ось це?

– Мила...– погладила мене Лів.

–Він же їй навіть не потрібен!

Господи, моя емоційність мене вб'є, коли я говорю про щось, вічно говорю у фарбах, наче психопатка. Голова болить, наче я вже нажерлася і прокинулася вранці. Ві витріщала очі, і хитаючи головою осушувала свої склянки.

– Чхати вона на нього хотіла, так, іноді приходила до нас у будинок просто пофліртувати з ним, але він їй навіть не подобається.

Я згадала дещо з нашого фонду цитат:

"–Мені подобається твій хлопець, він кумедний. І так на мене поглядає..."

Але ж це був дзвіночок. А я не помітила.

– А й чорт із тобою.– махнула рукою я.– З мене вистачить. І з нього теж.

–Так легко здалася? – протягла Ві.

–Легко? Можливо. Але зате йому йти нікуди.– я засміялася і закинула

стопку.

–Тобто як? – запитала Лів.

–Ну... як у "Ганяючи на палаючих шинах "*.– я розреготалася, він ненавидів творчість Джека Вайта, а я весь час змінювала йому сигнал дзвінка на Fell in love with a girl. Виродок, як можна не любити Білі Смужки? І взагалі, за Джека і двір... ну, гаразд.

*Дослівно в пісні гурту Dead Weather – Rоlling in on a burning tire, є слова: "Ганяючи на палаючих шинах, ти підпалиш мій будинок, просто щоб показати – ти була там." Трясця, чому я влаштувала підпал не під цю пісню? Символічно до оскоми.*

–Ти, що? – не зрозуміла Лів.