Книги Українською Мовою » 💙 Антиутопія » Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча, Oleksandr Shevchenko 📚 - Українською

Читати книгу - "Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча, Oleksandr Shevchenko"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча" автора Oleksandr Shevchenko. Жанр книги: 💙 Антиутопія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:

Від нічного холоду й нервового напруження мені стало холодно й окремо я відчув холод від ланцюжка з мусульманським півмісяцем і зіркою на шиї, що подарив мені вчора зранку Анвар. Анвар… З усіх людей, що я зустрів за ці два дня, він був єдиний, за чиє майбутнє можна було не хвилюватися. Хаміт буде шокований, коли йому не дозволять вести спосіб життя, до якого він так звик, і змусять влаштуватися на «справжню роботу» та позакривають всі нічні клуби, як «розсадник західної аморальності». Емму й Емілі відправлять у концтабір на «перевиховання» від гомосексуалізму. Туди ж — хлопця, що консультував мене в «EcoCar». Бастіана — відправлять на північ лікуватися від наркоманії. Анну — аби не відправили на примусове психіатричне лікування, бо вона звідти ніколи не повернеться.

А Анвар буде готувати кебаби. Чи зміг би так я? Навряд чи. Навряд чи я б зміг прийняти існування зла. Але Анвар прийняв. Або… обрав добро? У кожному разі, моя дорога в усьому цьому пазлі була визначеною доволі чітко — під колеса фури. І це буде моя перемога й моя п’ята втеча. В одному Анвар помилився — Аллах мене не благословить. Бог давно покинув цей проклятий світ.

У цей момент здалеку почало виднітися слабеньке світло невеликих фар. Це точно була не фура, тому на початку я не звернув на них особливої уваги. Але й на легкові автомобілі, що я бачив до того, це було не схоже. Я почав вдивлятися, але світло наближалося дуже повільно й зрозуміти, що це, було важко. Риси автомобіля проявлялися поступово й частинами — схоже, це була невелика машина, не більша за мій екомобіль, тільки чомусь із витягнутим вверх дахом. Коли вона наблизилась ще ближче, я зрозумів, що це не витягнутий дах, це валізи, запаковані на дах машини. Ще ближче — і виявилось, що це була вражаюче стара біла дводверна «Таврія». Такому автомобілю не менше п’ятдесяти років — я бачив такі наживо хіба що в ранньому дитинстві, але й тоді вони сприймалися мало не як раритет. «Таврія» ще трохи наблизилася, і я почув, наче звук із далекого дитинства, важкий гул її — не гібридного! — мотору. На напівзаіржавілих номерах виднівся прямокутник синьо-жовтого прапору. Машина під’їхала просто до мене та зупинилися. З неї виліз кремезний, товстий чоловік із великими сивими вусами, змученими зморшкуватими очами, в замалій на нього смугастій футболці, спортивних штанах «Адідас» та капцях.

— Став німець? — без церемоній запитав він українською, кивнувши головою в бік екомобіля.

— Так… — відповів я, не розуміючи, що в такій ситуації говорити.

— Сідай, знайдемо для тебе трохи місця. Тільки речі доведеться залишити.

— Я… тоді… рюкзак, із вашого дозволу.

Він ледве помітно кивнув, відкрив дверці «Таврії» та відкинув спинку водійського крісла, даючи можливість протиснутися на заднє сидіння:

— Молодь, мусите трохи потіснитися, маємо ще одного пасажира, — кинув він комусь на задньому сидінні.

Я швидко захопив рюкзак — адже там були всі мої документи — й заліз у машину. На передньому пасажирському місці сиділа старша жінка з грудною дитиною на руках. А ззаду моїми сусідами були зовсім молоді хлопець та дівчина, що притулилися одне до одного, щоб залишити мені трохи місця. Коли водій поставив спинку свого сидіння на місце й сів за кермо, мені довелося зажати кожну частинку свого тіла, щоб вміститися тут. Рюкзак стояв у мене на колінах, і я міг дивитися лише в бокове скло, не бачачи там нічого, крім власного відображення. Я поклав голову на рюкзак і закрив очі. Мотор «Таврії» гучно проревів, і ми поїхали далі. Ніхто нічого не говорив, але всі все розуміли. Ми всі вчергове втікали на захід, рятуючись від війни та неминучої смерті. А поки ми втікали, Заходу ставало все менше й менше.

 

[1] Російські свині, російські свині (нім.).

[2] Слава абортам (англ.).

Кінець

1 ... 12 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча, Oleksandr Shevchenko», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча, Oleksandr Shevchenko» жанру - 💙 Антиутопія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Два дні в Берліні, або Моя п’ята втеча, Oleksandr Shevchenko"