Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Після тієї зустрічі в кафе Артем не міг знайти собі місця. Картинка, де Віра усміхається іншому чоловікові, не виходила з голови. Він намагався знехтувати це почуття, переконати себе, що не має права ревнувати її, але серце говорило інше.

Наступні кілька днів він уникав зустрічей з Оленою. Вона це помітила і, як людина пряма, вирішила поговорити.

– Щось сталося? – запитала вона одного вечора, коли вони зустрілися в його квартирі.

Артем мовчав, не знаючи, що сказати. Він сам до кінця не розумів своїх почуттів.

– Це через Віру? – прямо запитала Олена.

Його очі здригнулися. Він не чекав такого питання, але вона читала його, наче розгорнуту книгу.

– Не знаю… – чесно зізнався він. – Просто… щось змінилося.

Олена гірко усміхнулася.

– Я знала, що рано чи пізно це станеться. Ти дивишся на неї зовсім інакше, ніж на мене. – Вона перевела подих, а потім продовжила. – Я не хочу бути в стосунках, де мене не люблять так, як я того заслуговую.

Вона піднялася з дивана, взяла свою сумку й попрямувала до виходу. Артем не зупиняв її. Він розумів, що вона права.

Коли двері зачинилися, він залишився сам. Але в його серці більше не було сумнівів. Він не просто ревнував Віру – він кохав її. І тепер йому доведеться вирішити, що з цим робити.