Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Частина 1

Дівчинці було всього шість, коли вона вперше помітила його. Артем – син її відчима, на десять років старший за неї. Високий, світловолосий, завжди усміхнений. Він часто заходив у гості, приносив їй шоколадки і, граючись, підкидав високо вгору. "Ось виростеш, тоді будемо разом кататися на велосипеді", – казав він, навіть не підозрюючи, що для неї це вже звучить як обіцянка на майбутнє.

Час минав. Йому вже дев’ятнадцять, їй дев’ять. Вона все ще дивиться на нього захопленими очима, мріючи, коли ж нарешті виросте. Але для нього вона була всього лиш малою дівчинкою. "Малявка", – жартома називав її Артем, плутаючи волосся рукою.

А потім він поїхав. Спочатку на навчання в інше місто, потім – закордон. Вона бачила його лише раз на два роки, кожна зустріч ставала для неї святом. Вона дорослішала, змінювалася, але для нього залишалася все тією ж малою дівчинкою.

Артем повернувся несподівано – після страшної трагедії. Його батько  та мама Віри загинули в автокатастрофі, залишивши сиротою її 16 доньку. Він повернувся, щоб доглядати за дівчиною, стати їй опорою. Саме тоді Віра побачила його іншими очима. Він змінився – не лише подорослішав, а й став серйознішим, більш замкнутим. Тепер він не просто був її дитячим кумиром – він став її захопленням.

Частина 2

Минуло кілька років. Артем звик до нового життя – опікувався дівчиною, працював, допомагав  Віри, у якої тоді були непрості часи. Він звик бачити Віру поруч, але сприймав її все ще як дитину.

Віра ж рішуче змінювалася. Вона прагнула бути поруч з Артемом не як маленька дівчинка, а як рівна. Вона дорослішала, ставала красивішою, навчилася приховувати свої почуття за легковажністю, але вони нікуди не зникли.

Їй виповнилося вісімнадцять, коли все змінилося. Того вечора Артем повернувся додому пізно, п’яний після зустрічі з друзями. Він рідко дозволяв собі таке, але того дня йому було особливо важко – річниця смерті батька . Віра, почувши, як він повернувся, зайшла до його кімнати. Вона хотіла підтримати його, поговорити про батьків, але все пішло не так, як вона планувала.

Артем був сп’янілий, розгублений, а вона – вже доросла, впевнена, і головне – поруч. Її теплі обійми стали для нього порятунком у той момент. Вони не думали, що роблять.

Вранці він нічого не пам’ятав.

А через кілька тижнів вона дізналася, що вагітна…

Частина 3

Віра сиділа на краю ліжка, стискаючи в руках тест на вагітність. Дві яскраві смужки дивилися на неї, наче підсміювалися. Вона не могла повірити. Це не могло бути правдою. Але тестів було три – і всі показували одне й те саме.

Вона була вагітна від Артема.

Її серце шалено билося. Як він відреагує? Чи скаже їй, що це була помилка? Чи захоче допомогти? Вона не знала. Але одне було ясно – вона не могла залишитися тут. Вона не хотіла дивитися йому в очі, коли він дізнається.

Вночі Віра потайки зібрала речі. Вранці вона вийшла з дому, залишивши лише коротку записку: "Пробач. Так буде краще".

І зникла з його життя на десять років.

Частина 4

Минуло десять років. Віра жила в іншому місті, працювала редактором у невеликому видавництві та виховувала сина – маленького Данила. Він був її всесвітом, її найбільшою радістю і водночас найбільшою таємницею. Вона жодного разу не наважилася розповісти Артему про нього.

Артем теж змінився. За ці роки він побудував успішну кар’єру, подорожував світом, але відчував, що в його житті чогось бракує. Інколи в його пам’яті спливала Віра, її сміх, її яскраві очі. Він досі не міг зрозуміти, чому вона так раптово зникла.

Доля зводить їх знову несподівано. У переповненому кафе Віра повертається до барної стійки з чашкою кави і стикається з високим чоловіком. Вона піднімає погляд – і зустрічається очима з Артемом.

Він дивиться на неї, ошелешений, мовчки.

– Віра?.. – його голос ледь чутний.

Вона завмирає, стискаючи чашку. Її серце шалено гупає. Чи це доля? Чи випробування?