Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Частина 5 

Віра не знала, скільки часу вони просто стояли так, дивлячись один одному в очі. Минуле вирувало між ними, немов бурхлива річка, яку не так просто переплисти. Вона була впевнена, що він давно забув про неї, а тепер цей погляд… Він був повен запитань.

– Ти… як ти тут? – запитав Артем, його голос звучав трохи здавлено.

– Я живу тут – коротко відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. – А ти?

– Справи привели. Робота. – Артем зробив крок уперед. – Віра… ти просто зникла. Чому?

Вона відчула, як її дихання прискорюється. Їй хотілося втекти, сховатися від цього допиту, але водночас хотілося просто сказати правду. Сказати йому, що в неї є син. Його син.

Але замість цього вона відповіла зовсім інше:

– Так склалося.

Артем подивився на неї довго, немов намагався знайти в її очах ту правду, яку вона не вимовила.

– Давай вип’ємо кави, – несподівано запропонував він. – Я б хотів поговорити.

Віра вагалася. Вона знала, що це небезпечно, що стара рана може знову розкритися. Але вона кивнула.

Вони сіли за маленький столик біля вікна. За десять років вони стали чужими, і водночас, це відчувалося, немов зустрілися дві споріднені душі. Але як довго вона зможе приховувати правду?