Читати книгу - "Назустріч долі , MarVit"

Частина 6

Віра сиділа навпроти Артема, але все ще не могла повірити, що це відбувається насправді. Десять років – ціле життя, а він перед нею, наче нічого не змінилося. Але змінилося все.

Вона відчула, як пальці тремтять, і стиснула долоні під столом.

– Як ти? – запитав він, м'яко, але з нотками напруги в голосі.

– Нормально, – відповіла вона, намагаючись говорити впевнено. – Живу тут уже кілька років. Працюю.

Артем кивнув, але його погляд не відривався від неї. Відчувалося, що він хоче запитати щось більше, але стримується.

– Я шукав тебе, – раптом сказав він.

Віра здригнулася.

– Що?.. – Її голос був ледь чутний.

– Після того, як ти зникла, – пояснив він. – Я не розумів, чому.

Віра відчула, як у грудях піднімається хвиля емоцій. Вона уявляла, що він забув про неї, що для нього це не мало значення. А він… шукав.

– Це було давно, Артеме, – прошепотіла вона. – Ми обидва рухалися далі.

Він стиснув губи, його пальці нервово сковзнули по краю чашки.

– Я не впевнений, що я рухався далі, – зізнався він.

Віра стримала подих. У голові запульсували тисячі запитань, але вона не могла їх озвучити. Було ще зарано.

Тиша між ними натягнулася, ніби тонка нитка, готова порватися від будь-якого необережного слова.

– Що ти робиш у цьому місті? – запитала вона, змінюючи тему.

– Робота, – коротко відповів він. – Мене перевели сюди.

Віра ледь помітно кивнула. Отже, він залишиться тут. Це означало, що їхні життя перетинатимуться знову і знову.

Вона не знала, була вона до цього готова чи ні.