Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

— А я думав, ти почала насолоджуватися нашою спільною поїздкою,— пожартував Лорін.

— Насолоджуватися? Ні, я просто розраховую дістатися туди до ночі, щоб не спати в полі.

Лорін хотів  щось відповісти, але раптом їхні коні насторожилися. Обоє подорожніх  зупинилися, натягуючи  повіддя. На дорозі попереду стояли двоє людей. На вигляд купці.  Вони були вдягнені в простий одяг, але на їхніх обличчях була помітна схвильованість і напруга.

— Стривайте! — вигукнув один із них, піднімаючи руку.— Ми не шукаємо неприємностей, але дорога далі небезпечна.

— Чому?— Лорін пильно глянув на них.— Що трапилося?

— Перекинувся караван. Там хаос, кілька людей поранені, а решта намагаються витягнути речі з возів. Якщо вам не важко, ваша допомога була б доречною.

Ріанель й Лорін обмінялися поглядами.

— Що скажеш?— запитала вона.

— Скажу, що потрібно допомогти. До того ж ми могли б отримати інформацію про шлях до Делара,— відповів він.

— Або нас ще на довше затримають,— буркнула Ріанель, але все ж направила коня вперед.

Вони рушили далі, вже в супроводі людей, яких зустріли на дорозі. Одразу  за поворотом побачили не надто приємну картину: кілька зламаних возів, розкидані ящики, люди, які метушилися між ними. Вершники під’їхали ближче.

— Чудовий спосіб провести день,— пробурмотіла Ріанель, зістрибуючи з коня.

Лорін посміхнувся й теж зіскочив на землю.

— Не кожен день доводиться рятувати каравани.

 Лорін також спішився і одразу оцінив ситуацію. Зламані вози, розкидані товари, кілька людей, що метушилися навколо, і, як завжди буває в таких ситуаціях— суцільний бедлам.

— Ну що ж, це виглядає як мрія всіх героїв — знайти караван, який розсипався,— протягнув він, оцінюючи поглядом ситуацію.— Просто ідеальна нагода для героїчних подвигів.

— Ага, саме це я мріяла побачити на шляху,— Ріанель подивилася на нього, зітхнувши. — Хто ж відмовиться від такої пригоди?

До них підбіг розхристаний  чоловік, судячи з одягу — власник одного з возів. Його вигляд показував неабиякий розпач.— Ви якраз вчасно! Нам потрібна допомога!

— Чудово,— сказав Лорін, піднявши руки в жесті привітання.— Ми завжди раді кинути все і врятувати тих, хто потрапив у халепу. Адже  ми будемо виглядати героями, правда? Бо якщо ні, то як взагалі це працює?

— Лоріне,— прошипіла Ріанель,— ти міг би спочатку хоч раз вислухати?

— А чому? Це ж класика. Караван, проблеми, ми все виправляємо. Давай просто пропустимо нудну частину і перейдемо до оплесків,— він обернувся до чоловіка. — Так що там у вас?

— Один віз перекинувся, другий заблокував дорогу. Третій… — чоловік зам’явся,— втекли коні.

Лорін широко посміхнувся.

— Це просто шедевр! Ви зібрали всі можливі проблеми в одному місці.

— Може, замість жартів ти допоможеш?— Ріанель вже налаштувалася на важку роботу.

— О, я допоможу,— відгукнувся він, підходячи до перекинутої підводи.— Але я точно не можу втратити можливості прокоментувати цю драму.

Він нагнувся, оглядаючи віз.

— Цікаво, як взагалі можна так перекинути підводу? Це що, уроки акробатики для новачків?

— Лоріне!— вже серйозно вимовила Ріанель.

— Добре, добре,— він взявся за колесо.— Але якщо ми це виправимо, я офіційно вимагаю медаль за терпіння.

Поки вони працювали, Лорін не переставав коментувати.

— Цікаво, а хто був генієм, що вирішив навантажити віз настільки, щоб він не просто перекинувся, а ще й залишив слід у моїй душі?

Ріанель кинула на нього свій найкращий "погляд убивці", але він лише посміхнувся.

— Що? Я просто створюю атмосферу!

Поки Лорін допомагав з возами, Ріанель відправилася допомагати пораненим. В одного з чоловіків була переламана рука, в іншого —розбита голова. Ще кілька відбулися саднами і подряпинами. Дівчина вирішила не марнувати часу. Вона підійшла до невисокого, худорлявого чоловіка, в якого був перелом і спокійно сказала:—Дозвольте, я допоможу.

Чоловік з недовірою глянув на неї, але дозволив оглянути поранену руку. Ріанель опустила долоню на місце, де був перелом. З’явилося легке біле світло, і вже за мить чоловік зміг знову рухати кінцівкою. Острах в його очах змінився на радість і він з вдячністю обійняв ельфійку.

—Як ви це зробили? —тремтячим голосом запитав чоловік.

—Нехай це залишиться таємницею, —відповіла ельфійка і пішла лікувати решту поранених.

Чоловіка з розбитою головою вона вилікувала так само, як і зламану руку. Інші учасники каравану не потребували її допомоги. Ріанель, переконавшись, що решта подорожніх в порядку, повернулася до Лоріна, як старанно порався біля перевернутого воза.

Коли віз нарешті поставили на місце, а дорога стала прохідною, власник каравану подякував їм і простягнув невеликий мішечок із монетами.