Читати книгу - "Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero"

Ера

Телефон задзвонив наступного ранку. Я прокинулася з важкою головою та гірким присмаком у роті. Спогади про вчорашній виступ перед журналістами, про свій гнів та звинувачення на адресу Тимофія, були ще свіжими.
На екрані світився незнайомий номер. Я вагалася, чи відповідати. Але знала, що це він.
Зітхнувши, я прийняла виклик.
— Що тобі потрібно, Ординський?
— Еро, я… я хотів поговорити.
— Поговорити? Після всього, що я наговорила вчора перед камерами? Після того, як ти мене обдурив?
Мій голос звучав втомлено та розчаровано. Емоційний вибух попереднього дня виснажив мене.
— Я хотів пояснити…
— Мені не потрібні твої безглузді пояснення, — перебила я його. — Ти – лицемір. Ти – брехун. І я не хочу мати з тобою нічого спільного.
— Еро, будь ласка, вислухай мене…
— Я вислухала тебе достатньо, — сказала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі. — Ти зрадив мене. Зрадив нашу спільну справу. І я більше не вірю жодному твоєму слову.
— Але літературний конкурс… Я ж дійсно хотів допомогти…
Я гірко посміхнулася.
— Літературний конкурс? Ти думаєш, мене зараз це хвилює? Ти використовував мене, щоб відбілити свою репутацію, а я, дурепа, повірила тобі!
— Це не так, Еро…
— Замовкни! — крикнула я, і мій голос зірвався. — Я більше не хочу тебе чути! І забудь про мою допомогу з твоїм конкурсом. Знайди собі іншу маріонетку.
Я скинула виклик, відчуваючи порожнечу та біль. Вчорашній гнів поступився місцем глибокому розчаруванню. Він зруйнував не лише нашу дивну "співпрацю", але й ту крихку довіру, яка почала зароджуватися між нами.
Я знову залишилася наодинці зі своїми думками. І тепер у моєму серці панувала не лише образа, а й тверде рішення більше ніколи не мати справу з Ординським Тимофієм Олександровичем. Літературний конкурс? Нехай сам із ним розбирається. Моя гордість була важливішою. Моя віра в себе була важливішою. І я не дозволю йому знову мене обманути.