Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

Розділ 7

Приїхали. Центр міста, як завжди, ряснів яскравими вітринами з написами sale на кожних дверях. Радували дерева, що розпустилися вздовж дороги, і велелюддя — хоча раніше цей гамір мене страшенно втомлював. Ми припаркувалися біля триповерхової будівлі, фасад якої був викладений декоративним каменем молочно-білого кольору. Будівля була не нова, але реставратори добре над нею попрацювали — тепер вона красувалася, як жінка у віці з хорошим, непомітним макіяжем.
Перший поверх займали елітні магазини. Колись я туди заглядала, але з моєю «державною зарплатнею» могла дозволити собі хіба що пряжку від ременя — і то найдешевшу. Манекени у вітринах мило заманювали: «Купи, купи», але гаманець м’явся в руках, нагадуючи про неоплачену комуналку і наближення літа, яке так хотілося провести на морі, а не на дачі з батьками.
На другому поверсі розташувався ресторан з яскравою назвою Le Gabriel. З цим закладом у мене окрема історія. Нещодавно ми з подружками вирішили відвідати цей ресторан з метою скуштувати щось таке. Гроші, як ви вже здогадалися, довелося трохи позбирати, і, глянувши в меню, ми зрозуміли — замало. Але ж не замовляти склянку водички й тікати з ганьбою! Тож ми сказали офіціанту, що хочемо щось легеньке, і відпустили його з миром. Він приніс нам по салатику, і, щоб ви розуміли, на тарілці красувалося кілька листочків руколи, шматочок помідора і якась незрозуміла жижа поверх цього «апетитного бур’янчика». Ми ситно «пообідали» — і нам принесли рахунок. Краще б мої очі його не бачили!
Я не вважаю себе скнарою — живу за фінансами — але платити такі гроші за кілька листочків салату? Вибачайте. Тому, розрахувавшись, ми попрямували до Макдональдса — заїдати свій салатик бургером із картопелькою.

Третій поверх було відведено під апартаменти. Як виявилося, тут мешкав високоповажний Марк. Добре живемо. Ми піднялися ліфтом, і скільки ж сорому я натерпілася через свій вигляд.
— Влаштовуйся, — Марк відкрив двері до гостьової спальні, і я потрапила в обійми розкоші.
Спальня була схожа на президентський люкс у найкращому готелі світу. Я бачила такі тільки на картинках, чесно. Почувалася неандертальцем у місті. Першим, що впадало в око, було величезне панорамне вікно з видом на парк. Дух перехоплювало.
Кімната була оформлена у французькому стилі: біля вікна стояло двоспальне ліжко з шовковою постільною білизною і двома симпатичними подушечками; з обох боків ліжка красувалися тумбочки, на яких стояли яскраві світильники.
Біля меншого вікна стояв невеликий столик з двома стільчиками. На ньому — вазочка зі свіжими піонами, їхній аромат розносився по кімнаті, даруючи неймовірне задоволення. Люблю квіти, як би не казала, що це даремна трата грошей, і що вони зів’януть за кілька днів.
Невеликий туалетний столик стояв біля стіни — нічого особливого, здавалося б, але різьблення по дереву давало зрозуміти, що річ стара і шалено дорога. За дверима — ванна кімната. Розкішне джакузі… далі й казати не варто. Я нарешті змогла відігріти свої продроглі кісточки. Блаженство. Тепла водичка, густа піна й ароматні свічки дали мені змогу як слід розслабитися. Я витерлася й замоталася в м’який махровий халатик. Довелося швидко висушити волосся — хто знає, коли мене витягнуть із цих ніжних махрових обіймів. Я з розмаху плюхнулася на ліжко — шовк приємно ковзнув тілом, залишаючи відчуття прохолоди. І тут пролунав стукіт у двері. З’явився Ярик і приніс мені дві коробочки різного розміру.
— Тут одяг, — одразу сказав він і завмер у дверях.
Чому вчора, коли ми були так близько, мені було не так ніяково, як зараз? Може, справа в обстановці? Він стояв, розглядаючи мене. Як же це хвилює!
— Заходь, чого стоїш?
Він увійшов і озирнувся.
— Знову новий стиль. Марк — транжира, ніколи не скажеш, що він один з найкращих фінансистів країни.
Він усміхався, а мені ставало зле. Поки Ярик неквапом прогулювався кімнатою, я бездумно витріщалася на нього. Сильні мускулисті руки, широка спина… Сьогодні він був у синій сорочці й темно-синіх штанях. Так хотілося, щоб він знову мене обійняв. На відміну від учорашньої крижинки, сьогоднішня я навряд чи встояла б перед цим Аполлоном. Здавалося, він читав мої думки, а може, в мене все було написано на обличчі? Він підійшов і сів поруч.
— Ну як ти?
Ооо, як я? Горю, згораю. У тихій і розслабленій атмосфері кімнати моє лібідо витворяло такі кренделі, що всі еротичні книжки світу могли б нервово курити збоку. І він це знав, гад! Знав і користувався моментом, а точніше — знущався, підігріваючи мене, і так вже на межі. Я отямилася, коли майже ткнулася носом йому в шию. Я млосно чекала його пестощів, але десь на межі мого втраченого контролю завила істеричка: «Візьми себе в руки! Ганчірко! Досить нюхати його! Собачої поведінки від Блека набралася? Ох, Ліє, чого-чого, а первісних інстинктів нам і справді не вистачало!»
Так, не вистачало! Ой як не вистачало! Бо хотілося вхопити його в обійми й робити з ним що завгодно. Але першою я все одно не наважусь — дівчата ж такі дівчата. Хотілося його ініціативи — такої ж пристрасної, як і та, що зараз спопеляла моє палаюче тіло зсередини.
Він дихав глибоко, голосно. Зіниці розширилися — і мені це шалено подобалося. Не знаю, скільки тривала ця німа сцена, але в двері постукали.
Ну защооооооо? Як так?!
— Ви йдете, чи як? — Марк безцеремонно ввалився до кімнати.
Мовчання було йому відповіддю.
— Ууу, нежданчик, — він явно зрозумів, що тут йому не раді.
Якщо чесно, я думала, Ярик зламає йому шию, але обійшлося. І цей «містер-кайфолом» вийшов за двері, тихо хіхікаючи собі під ніс.
Але момент було втрачено, і моя дівчинка-панікерка могла спати спокійно. Я підвелася з ліжка й пішла розпаковувати принесені Яриком коробки, що мирно лежали на туалетному столику. Чорну, більшу, відкрила першою. Там, серед сріблястої мішури, лежали чудові чорні балетки. В іншій — le petite robe noire (маленька чорна сукня).
— Я піду переодягнуся.
І пішла до ванної приміряти цю красу. Розмір підійшов ідеально. Вклала волосся, трохи засмутилася, що нема чим зробити бодай легкий макіяж, але згадала, що у Ярика була жіноча сорочка, й вирішила оглянутись. І справді — в одній із тумбочок знайшла туш, рум’яна й помаду. Подумки подякувала забудькуватій пані й у повному озброєнні вийшла до Ярика.