Читати книгу - "Кам’яна Матір, Йо Томас"

— Якщо я добровільно прийму його тінь, він перестане бути її слугою, — сказала вона. — Але для цього потрібно зробити ритуал під каменем, де вона зародилась.

— Тобто, — Белла присіла на край столу, — треба поїхати на Чернігівщину. І там… ну… підставитися?

— Не зовсім, — відповіла Гражина. — Я маю дати йому дім, не тіло. У пам’яті. В словах. У новому імені.

Віктор уважно дивився на неї.

— Це надто тонка грань. Як тільки ти станеш його “домом”, Матір тебе теж шукатиме. Ти будеш її скалкою.

— Хтось мусить. І я вже нічого не боюсь.

Ранок.

Вітер стих. Світало. Гражина вийшла на ганок, в руках — кухоль кави. Барнхаус мовчав, але за вікнами починалося життя.

Усередині Белла вже смажила сирники. Пахло вершковим маслом і медом. Віктор, ще з пластиром на брові, прокинувся зі сну, щось не давало йому спокою.

— Я бачив ту жінку... Матір. Але вона була в образі моєї матері. Вона питала мене, чому я забув, — пробурмотів він.

— А я бачила Потерча, — сказала Белла. — Він стояв серед мертвих, і казав, що ми не знаємо, скільки імен забули.

Гражина мовчала. Її сон був інший. Вона бачила дитину з порожніми очима, що тримала її за руку. І називала її “мама”.

Віктор уважно глянув на неї:

— Гражино... Ти мало не розповідала про своїх батьків.

Вона подивилася у вікно, де за барнхаусом починалися густі тумани.

— Вони загинули рік тому. Під час атаки дронами. Я була тоді в Києві. Вони лишались у Сумах.Сталось те що сталось. Вони загинули, нічого розповідатию

Тиша.

— І знаєш що? — додала вона. — Я відчула смерть, ще до їх загибелі. Щось… прокинулось в мені.