Читати книгу - "Світло Лани, Філундія"

Світанок був незвично тихим. Навіть пташки, які оселилися серед тріщин стародавньої святині, мовчали. Лана, закута в ковдру сиділа біля джерела, слухаючи, як краплі падають у чашу з водою.

Раптом старець, що зазвичай прокидався пізніше за всіх, підійшов до Даміра й довго мовчки на нього дивився.

— Я знаю колір твоєї луски, — промовив він, майже шепочучи. — Такий був лише один. Але… хто ти, насправді? Я десь про тебе читав…

Дамір завмер. Його очі звузились, хвіст сіпнувся, але він не видав жодного звуку.
Старець торкнувся чола і заговорив до себе:

— Треба знайти ту книгу… але… де? Коли ж це було?..

— Лано, ходімо. — Старець різко змінив напрям думок. — Можливо, щось збережено внизу. У бібліотеці.

— У бібліотеці? — здивовано перепитала вона.

Вони зайшли до західної башти, де за глухою стіною, прикрашеною рельєфами дерев і гілок, відкрилась важка брама. За нею — спіральні сходи, що вели вниз, до напівтемряви. Повітря ставало прохолоднішим, вологішим. Сторіччя тут несли запах пилу, старого пергаменту і… часу.

І нарешті — вона побачила.
Сотні стелажів. Книги, сувої, таблички, амулети з вкарбованими рунами.
Знання.

— Це все… — Лана не могла повірити. — Справжнє сховище знань. І всі ці книги…

— Чекають, щоб хтось знову їх прочитав, — відповів старець, беручи до рук старий том.

Лана витягла одну книгу, розгорнула — і завмерла. Вона… розуміла.
— Я можу читати цю мову… — прошепотіла вона.

— Значить, ти належиш цьому світу більше, ніж думала, — сказав старець з дивною усмішкою.

Лана поринула в читання.
Перед нею відкривалась історія світу: великі імперії, союзи магів, династії, що керували стихіями.
Та потім — війни. Чорна магія. Ті, хто спотворював стихії, підкорювали сили природи й ламали баланс. Із кожним століттям світ втрачав щось живе: дерева, що співали; істоти, які світились у ночі; ріки, здатні лікувати. Все зникало.

Вона читала, і серце її стискалось.
— Це не просто історія. Це злочин проти життя… — прошепотіла вона.

— Саме тому зʼявився той образ у моєму сні, — заговорив старець. — Щоб знайти рівновагу. Щоб знайти… скарб. І, можливо, цей скарб — не те, що можна взяти в руки, а те, що треба відродити.

— Але як? — Лана торкнулась старої карти, де були позначені зниклі джерела стихій.

— Почнемо з малого, — відповів старець. — Віднайдемо історію твого дракона.

Дракон не ворухнувся. Але глибоко всередині нього збурився спогад — невиразний, ще не розгаданий, але гірко знайомий. Наче колись він уже горів у полум’ї тієї самої магії, що спустошила світ.