Читати книгу - "Скорочено Синій птах, Моріс Метерлінк"

Дитина. Він, здається, повинен знищити несправедливість на Землі...

Тильтиль. А...

Дитина. Кажуть, що це страшенна робота...

Тильтиль. А той рудячок, що ходить, наче не бачить?.. Чи він сліпий?..

Дитина. Ще ні; але він осліпне... Дивіться на його пильно; здається, він повинен подужати смерть...

Тильтиль. Що це значить?..

Дитина. Я не знаю напевно; але кажуть, що це велике...

Тильтиль, показуючи на юрбу дітей, що спали під колонами, на сходах, лавках і т. д. А всі ті, що сплять — а якого їх тут спить! — вони нічого не роблять?..

Дитина. Вони про щось думають...

Тильтиль. Про що?..

Дитина. Вони й самі ще того не знають; але вони повинні принести щось на Землю; заборонено виходити голіруч...

Дитина прибігла з глибу зали крізь юрбу. Добридень, Тильтилю!..

Тильтиль. Диви... Як воно зна, як мене звати?..

Дитина, що допіру прибігла, гаряче цілує Тильтиля І Митиль. Добридень! Як ся маєте?.. Ну поцілуй мене, і ти теж, Митилю... То не диво, що я знаю, як тебе звати, бо я буду твоїм братом... Мені допіру сказано, що ти тут... Я був аж на кіпці зали і саме збирав свої думки... Скажи мамці, що я ладен...

Тильтиль. Як?.. Ти маєш прийти до нас?

Дитина. Напевно, на рік квітної неділі... Не дуже мене дражни, поки я буду малий... Я дуже задоволений, що заздалегідь вас розцілував. Скажи татові, щоб він направив колиску... А в нас добре?..

Тильтиль. Не зле... І мама така добра...

Дитина. А пожива?..

Тильтиль. Це залежить... Випадає так, що й пироги бувають, чи так, Митиль?..

Митиль. На новий рік і чотирнадцятого липня... Це мама їх роблять...

Тильтиль. Що в тебе там у кошику?.. Ти щось нам приніс?..

Дитина прегордо. Я приніс три хвороби: скарлатину, кашлюк і кір...

Тильтиль. Ото і все. А далі що маєш робити?

Дитина. Далі?.. Я піду собі...

Тильтиль. Варто прихопити...

Дитина. Хіба маєш вибирати?..

Саме чути, як підноситься і шириться якесь довге могуче і кристалічне дрижання, що, здається, видають колони і опалові двері, що займаються живішим світлом.

Тильтиль. Що це?

Дитина. Це Час... Він зараз розчинить двері.

В тій хвилі діти заметушились. Здебільшого покидали свої машини й роботи, хто спав багато, прокидається, і всі повертають очима до опалових дверей і наближаються до них.

Світло, надійшовши до Тильтиля. Ховаймось поза колонами. Не треба, щоб Час нас побачив...

Тильтиль. Звідки сей шелест?..

Дитина. То встає Аврора... Це час, коли діти, що сьогодні народяться, зійдуть на Землю...

Тильтиль. Як вони зійдуть?.. Хіба є сходи?..

Дитина. Зараз побачиш... Час відсовує засув...

Тильтиль. Що то є Час?..

Дитина. Це стара людина, що приходить і кличе тих, що від'їздять...

Тильтиль. А він лихий?..

Дитина. Ні, але він нічого не чує. Його не вблагаєш, коли не твоя черга, він прожене всіх тих, хто хотів би піти...

Тильтиль. А хіба вони щасливі, що їдуть?

Дитина. І лишитись не хочеться, і як їдеш, то сум бере... Там, там.. Ось він відчиняє...

Великі опалові двері помалу повертаються на своїх одвірках. Чути гомін Землі, як далека музика. Червоне й зелене світло прозирає в залу; і Час, високий дід з хвилястою бородою, озброєний косою і пісковим годинником, показується на порозі, а тим часом видко крайки білих і позолотистих вітрил на галері, що заякорилася, наче коло причалу з рожевих туманів Аврори.

Час на порозі. Ті, чия година пробила, готові?..

Сині Діти,, розпихаючи юрбу і збігаючись звідусіль. Ось ми!.. ось ми!.. ось ми!..

Час суворо до дітей, що переходять поперед нього, щоб вийти. По одному!.. їх знов набралося більше, як треба!.. І так завжди!.. Мене не одурите!.. (Відпихаючи дитину.) Тобі не черга!.. Вертай, тобі завтра... 1 ти вертай і приходь знов аж за десять літ... Тринадцятий чабан?.. А треба тільки дванадцять: їх не потребують більше, часи Теокрита і Вергілія минули... Ще лікарі?.. їх уже надто; на них нарікають на Землі... А інженери, де вони є?.. Потребують чесної людини, одної, як виняток... А де чесна людина?.. Це ти?.. (Дитина робить знак, що так.)Ти виглядаєш дуже мізерію... Ти не довго житимеш!.. Нуте там, не так хутко, не так хутко!.. А ти, що ти приносиш?.. Анічогісінько? голоруч?.. Так не пускають... Приготуй щось, велике злочинство, коли хочеш, або добру хворобу, мені байдуже що... але щось треба... (Побачивши малятко, що його інші