Читати книгу - "Скорочено Синій птах, Моріс Метерлінк"

Дитина. Як же ти зробив?..

Тильтиль. Я вже не пам'ятаю... То було давно...

Д и т и н а. Кажуть, що Земля і Живі Істоти така гарна річ.

Тильтиль. Авжеж воно не зле... Є птахи, пиріжки, забавки... Дехто все це має; а хто не має, може дивитись на інших...

Дитина. Нам кажуть, що матірки чекають коло дверей... Вони добрі, правда?..

Тильтиль. Атак... Вони над усе найкращі... Бабусі так само; але вони мруть надто швидко...

Дитина. Вони мруть? Що це значить?..

Тильтиль. Вони підуть одного вечора і не вертаються більше...

Дитина. Чому?..

Тильтиль. Хіба я знаю?.. Може, вони нудяться...

Дитина. І твоя пішла?..

Тильтиль. Моя бабуся?..

Дитина. Чи мамуся чи бабуся, я того не знаю...

Тильтиль. Е ні, це не те саме... Бабусі відходять раніше; це вже досить сумно... Моя була дуже добра...

Дитина. Що в тебе з очима?.. Хіба вони виробляють перлини?..

Тильтиль. Ні, то не перлини...

Дитина. Так що ж воно?..

Тильтиль. Нічого, це мене трохи засліплює та синина.

Дитина. Як це зветься?..

Тильтиль. Що?

Дитина. Те, що пада?..

Тильтиль. Це нічого, це трохи води...

Дитина. Вона виходить з очей?..

Тильтиль. Так, часом, коли плачуть...

Дитина. Що то значить — плакати?

Тильтиль. Я не плакав; то через цю синь... Але коли б я плакав, то було б так само...

Дитина. А хіба часто плачуть?..

Тильтиль. Не хлопчики, а дівчата... А тут не плачуть?..

Дитина. А ні, я не знаю...

Тильтиль. Так знатимеш... А чим ти бавишся, що то за великі сині крила?

Дитина. Це?.. То для винайдення, що я зроблю на землі...

Тильтиль. Що за винайдення?.. Ти щось винайшов?..

Дитина. Авжеж, а ти не знаєш?.. Як я буду на землі, треба щоб я вигадав таке, що робить щасливим...

Тильтиль. А воно добре їсти?.. А шелест воно чинить?

Дитина. Та пі, його зовсім не чути...

Тильтиль. Шкода...

Дитина. Я щодня його роблю... Воно майже готове. Хочеш побачити?..

Тильтиль. А як же... А де воно?..

Дитина. Там, його видко звідси, між цими двома колонами...

Друга Синя Дитина, наближаючись до Тильтиля, сіпаючи його за рукав. А моє ти хочеш побачити, кажи?

Тильтиль. Хочу, а що воно таке?..

Друга Дитина. Тридцять і три ліки, щоб віку продовжити… Там, в цих синіх слоїках...

Третя Дитина, виходячи з юрби. А я приношу світ, що його ніхто не знає. Вся вона засвічується надзвичайним полум'ям. Це досить цікаво, правда?..

Четверта Дитина, тягнучи Тильтиля за руку. Подивись мою машину, що літає в повітрі, як пташка без крил...

П'ята Дитина. Ні, ні; спочатку мою, що вишукує скарби, що криються на місяці...

Сині діти товпляться круг Тильтиля і Митиль і всі разом кричать: Ні, ні, подивись моєї!.. Ні, моя краща!.. Моя напрочуд!.. Моя ціла з цукру!.. Твоя не цікава... Він у мене взяв думку... В тім галасі тягнуть маленьких живих до синіх майстерень: і там кожен винахідник вправляє в свою ідеальну машину. Синяве крутіння коліс, дисків, палешних і махових коліс, блоків, ременів, чудних речей, що не мали ще назви, огортала синява пара нереального. Багато чудних і таємничих пристроїв підноситься і ширяє під склеплінням, або стелиться біля колон, тим часом діти розгортають мапи і плани, книжки, відслонюють блакитні статуї, приносять величезні квіти, величезні овочі, що, здається, зроблені з шафірів і туркусів.

До Тильтиля і Митиль підходять ще діти, і кожен показує, що має принести з собою на Землю: нову систему вирощування садів, "чисту радість", "вогонь, щоб нагріти Землю, коли сонце на так грітиме" тощо.

Тильтиль. А тих двоє, що тримаються за руки і цілуються раз у раз; то брат і сестра?..

Дитина. Та ні, вони дуже смішні... Це закохані...

Тильтиль. Що це значить?..

Дитина. Я не знаю... Це їх так Час зве на жарт... Вони цілий день дивляться один одному в вічі, цілуються і прощаються...

Тильтиль. Чому?..

Дитина. Здається, вони не можуть поїхати разом...

Тильтиль. А той рожевий хлопчик, що так поважно