Читати книгу - "Галапагос"

Хай туга за берегом серце не крає [3] .

Альфред, лорд Теннісон (l809–1892).

«Мандараксу», який належав Дзендзі Хірогуті, судилося тридцять один рік пробути на острові Санта-Росалія, куди він потрапив разом із вагітною дружиною свого господаря, а також із Мері Хепберн, сліпою Селіною Макінтош, капітаном Адольфом фон Кляйстом та ще шістьма іншими особами (всі — жіночої статі). Але в тих незвичайних умовах користі від «Мандаракса» було не дуже багато.

Марність усіх його знань так гнівила капітана, що він не раз погрожував викинути комп’ютера в океан. В останній день свого життя, коли фон Кляйстові сповнилося вже вісімдесят шість років, а Мері — вісімдесят один, капітан таки здійснить свою погрозу. Можна сказати так: останнім учинком цього новоявленого Адама було те, що він викинув яблуко пізнання в глибоке сине море.

За тих особливих умов, які панували на Санта-Росалії, медичні поради «Мандаракса» були приречені нагадувати глузування. Коли Хісако Хірогуті впала в глибоку депресію, що тривала цілих двадцять років, до самої її смерті, «Мандаракс» рекомендував їй змінити хобі, друзів, обстановку й бажано професію, а також уживати більше літію. Коли в Селіни Макінтош у тридцять вісім років подалися нирки, «Мандаракс» порадив якомога скоріше знайти їй сумісного донора. Пухнаста донька Хісако, Акіко, коли їй було шість років, підхопила від свого найкращого приятеля, морського котика, запалення легенів, то «Мандаракс» рекомендував їй антибіотики. В той час Хісако й сліпа Селіна мешкали разом, майже як подружжя, виховуючи Акіко.

А коли до «Мандаракса» зверталися з проханням навести цитати із світової літератури, щоб використати їх на святкуванні тієї чи тієї події на цьому острові з лави та попелу, комп’ютер майже завжди попадав пальцем у небо. Ось які перли він видав, коли Акіко в двадцять чотири роки народила свою власну пухнасту доньку, що започаткувала друге покоління людських істот, народжених на Санта-Росалії:

Під шибеницю на кручу коли поведуть мене ранком,

Ой, мати моя, матусю!

Знаю, чия любов услід піде до останку,

Ой, мати моя, матусю!

Редьярд Кіплінг (1865–1936)

Або:

Неньчине лоно — мій перший дім,

Від любові її я знайшовся в нім;

Всі дев’ять місяців, як роса,

Мене живила її краса.

Мій погляд, мій подих і серця биття

Забирали по краплі у неї життя.

Джон Мейсфілд (1878–1967)

А також:

Спасибі, Боже, що життя

Дарує нам солодкі пута,

За те, що так навічно скуто

На світі матір і дитя.

Вільям Каллен Брайант (1794–1878)

А ще:

Шануй батька твого і матір твою, аби дні твої довгі

були на землі, яку господь твій Бог дарував тобі.

Біблія.

Батьком тієї диньки Акіко був найстарший із капітанових дітей, Камікадзе, всього лише тринадцятирічний хлопець.

14

Протягом перших сорока одного року існування острівної колонії, від якої пішло сучасне людство, буде багато народжень, але не буде жодного весілля. Звичайно, з самого початку ті люди об’єднувались у пари. Хісако з Селіною об’єдналися на все життя. Капітан та Мері Хепберн спарувалися на перші десять років-поки вона не вчинила такого, чого він просто не зміг їй пробачити: це було використання його сперми без дозволу. Та й шість інших самиць, хоча й жили разом, однією родиною, теж розбились на пари, з’єднані дуже тісними сестринськими почуттями.

Коли в 2027 році Камікадзе й Акіко святкували перший шлюб на Санта-Росалії, всі первісні колоністи давно вже канули у звивистий голубий тунель, що веде до потойбічного життя, та й «Мандаракс» навіки ліг на дно Тихого океану. Коли б він іще був поруч, то висловився б про це одруження вельми неприємно, як-от:

Шлюб — це спільність, що складається з господаря, господарки

та двох рабів, за загальної кількості осіб — двоє.

Амброс Бірс (1842-?)

Чи:

Любов у шлюбі — оцет винний,

Терпкий цей трунок прокиса щоднини,

І гострих пахощів божественний букет

В буденності втрачає свій секрет.

Лорд Байрон (1788–1824)

І таке інше.

Востаннє шлюб на Галапагоському архіпелазі, а отже, й востаннє на Землі, люди взяли на острові фернандіна в 23011 році. Тепер ніхто вже й уявлення не має, що таке шлюб. Мушу визнати, що цинічне ставлення «Мандаракса» до цього інституту в часи його розквіту нині мені здається значною мірою виправданим. Мої власні батьки, одружившись, прирекли себе на нещастя, а Мері Хепберн, коли вже геть постаріла на Санта-Росалії, якось сказала пухнастій Акіко, що вони з Роєм, цілком імовірно, були єдиним щасливим подружжям в усьому Іліумі.

А важким і нещасливим шлюб у ті далекі часи був через того ж таки підбурювача багатьох інших бід — через великий мозок. Ця незграбна розумова машина здатна була тримати в собі так багато суперечливих суджень про таку величезну кількість різних предметів одночасно й перескакувати від одного судження чи предмету до іншого так стрімко, що суперечка між чоловіком і дружиною у стресовому стані легко могла перейти в бійку, як поміж людьми з зав’язаними очима на роликових ковзанах.

Наприклад, подружжя Хірогуті, чиє шепотіння могла б почути крізь стінку шафи Мері, саме тоді з блискавичною швидкістю змінювали свої судження щодо себе й свого партнера, а також щодо кохання, сексу, роботи, світу й усього іншого.

За одну мить Хісако впевнювалася, що її чоловік дурний як пень і що їй разом із майбутньою донькою треба від нього рятуватись. Та вже наступної миті вона вірила, що ЇЇ чоловік, як казали всі, — найяскравіша особистість, що сперечатися не слід, що він їх визволить із цієї халепи якнайшвидше і з найменшими втратами.

Була мить, коли подумки Дзендзі проклинав дружину за безпорадність, за те, що вона зв’язує йому руки й ноги, а наступної миті він уже присягався — знов у думці, — що, як буде треба, накладе головою, але врятує цю богиню з її ще не народженою донькою.

Яка ж користь була з