Читати книгу - "Казки дядечка Римуса"

Казка про маленьких кроленят

У Братчика Кролика були гарненькі діточки. Вони слухалися маму і татка з ранку і до ночі. Старий Кролик скаже їм: «Лежи!» — вони лежать. Матінка Крільчиха скаже їм: «Біжи!» — вони біжать.

Вони ніколи не смітили в будиночку, а під носом у них було завжди сухо.

Тут Джоель мимохіть підняв руку і витер кінчик носа рукавом.

— Це були дуже чемні діточки, — продовжував старий. — А були б вони неслухняними, їм би давно кінець настав — у той самий день, коли Старий Лис заліз у хатинку до Братчика Кролика.

— А як це сталося, дядечку Римусе?

Нікого тоді не було вдома, одні лишень малесенькі кроленята. Старий Кролик працював на городі, а Матінка Крільчиха пішла за чимось до сусідів.

Маленькі кроленята саме бавилися в «Жучка», як раптом у хатку зайшов Братчик Лис. Кроленята були такі жирненькі — у нього аж слина потекла. Але він побоявся зачіпати маленьких кроленят без причини.

А кроленята перестрашилися на смерть. Вони збилися докупи, сидять і великими очима на Лиса дивляться. А Лис усе сидить і міркує, до чого б причепитися, щоб їх з’їсти. Раптом побачив — стоїть у кутку велика палиця цукрової тростини.

Прочистив він горло та й каже так нахабно:

— Гей ви, довговухі! Відламайте-но мені шматок цієї палиці, та побільший.

Кроленята миттю схопили тростину і давай її ламати, аж спітніли.

Але користі з того не було. Вони не могли відламати жодного шматочка. А Братчик Лис ніби й не дивиться. Знай покрикує:

— Ну, швидше, швидше там! Довго мені чекати?

А кроленята вовтузились, вовтузились, кректали над палицею, кректали — ніяк не могли її розламати.

Раптом почули вони — маленька пташка співає над дахом хатинки. А співала ця пташка таку пісеньку:

Дружно зубками гризіть,

Дружно зубками точіть,

Треба дружно пропиляти

І зігнути, розламати!

Кроленята зраділи й почали гризти палицю. Старий Братчик Лис ще й підвестися не встиг — а вони вже тягнуть йому велетенський шматок солоденької тростини.

От сидить Братчик Лис, все розмірковує, до чого б йому ще причепитися, щоб можна було з’їсти маленьких кроленят. Раптом схопився, зняв зі стіни сито та як гукне:

— Гей ви, довговухі! Збігайте-но до струмка, притягніть у цьому ситі води!

Кроленята щодуху — до струмка. Зачерпнуть ситом воду, а вода тікає; зачерпнуть, а вода тікає.

Сіли кроленята, заплакали. А на дереві сиділа пташка. Вона й заспівала. Ось яку пісеньку вона співала:

В сито листя покладіть,

Глиною все заліпіть,

Та не гайтесь, поспішіть,

В ситі воду принесіть!

Тут схопились кроленята, поклали в сито листя, замазали дірочки глиною, щоб вода не витікала, і принесли води Братчику Лису. А Старий Лис розлютився, тицьнув ногою у велику дровиняку і сказав:

— Гей ви, довговухі! Хутко киньте цю колоду в вогонь!

Застрибали кроленята довкола дровиняки, кректали, сопіли — ніяк не піднімуть. Тут на паркані знову заспівала пташка. І ось яку пісеньку вона заспівала:

Поплюйте на лапки і разом

штовхніть,

Штовхайте, штовхайте та

спершу гойдніть,

А потім котіть, котіть і котіть!

Тільки встигли вони підкотити колоду до вогню, дивляться — їхній татусь стрибає, а пташка полетіла геть. Побачив Братчик Лис, що нічого в нього не вийшло.

— Треба мені, Братчику Кролику, йти, — сказав він. — Я на хвильку забіг, провідати, чи всі у вас здорові.

— Та ти не поспішай, Братчику Лисе, — відповідає Кролик. — Лишайся, перекусимо разом. Братчик Вовк давно не заходить до мене, а вечори нині довгі. Я вже й заскучав!

Але Братчик Лис застібнув щільніше комірець і побрів додому.

— І ти краще біжи додому, синку, бо мама твоя давно вже у віконце визирає — виглядає свого синочка.

Братчик Кролик і Братчик Ведмідь

Надумав якось Братчик Лис посадити горох, — почав дядечко Римус. — Поплював Старий Лис на руки, взявся за лопату — і справа пішла!

А Братчик Кролик все сидів і дивився, як він працює. Одне око примружив і заспівав своїм діточкам:

Ой люлі! Ой люлю!

Я горошок люблю.

Протопчу стежинку

По ту горошинку.

Ну і, звичайно ж, як почав горох достигати, прийде Лис на свої грядки, а хтось вже поласував тут солоденьким.

«Не інакше, як Братчик Кролик», — думав Лис.

Але Кролик так гарно плутав сліди, що Старий Лис ніяк не міг спіймати його.

От якось обійшов Лис свої грядки і знайшов у паркані дірку. Тут і поставив він пастку. Нагнув гілляку ліщини, яка росла біля паркану, прив’язав до верхівки мотузку, на іншому кінці мотузки зробив петлю і приладнав петлю зашморгом біля самої дірки.

Наступного ранку шмигнув Кролик крізь дірку, підхопила його петля попід руки, зашморг затягнувся, ліщинова гілка випрямилася та як рвоне його догори!

Висить Братчик Кролик між небом і землею і думає: «Ну, як впаду! Ну, як не впаду?»

Впасти страшно, і не впасти теж страшно. Став він придумувати, що б таке збрехати Лису. Раптом чує — хтось чалапає дорогою. Це Братчик Ведмідь повертається з лісу — він ходив шукати медові дупла. Кролик гукнув до нього:

— Як живеться, Братчику Ведмедю?

Ведмідь роззирнувся довкола — немає нікого. Подивився ще раз і бачить — Братчик Кролик теліпається на гілляці.

— Здоров будь, Братчику Кролику! Ти сам як поживаєш?

— Та так, нічогенько, дякую, Братчику Ведмедю, — відповідає Кролик.

— А що ти там нагорі робиш? — питає Ведмідь.

— Грошенята заробляю, Братчику Ведмедю.

— Як же ти їх заробляєш, Братчику Кролику?

— Та ось найнявся у Братчика Лиса бути опудалом. Ворон відганяю від горохових грядок. А ти б не хотів заробити, Братчику Ведмедю?

— Та як не хотіти, Братчику Кролику! Сім’я у мене така велика, що ніяк не прогодуєш.

— А опудало з тебе гарне вийде, Братчику Ведмедю! — каже Кролик.

Він пояснив Ведмедю, як нагнути гілку ліщини. Не минуло й хвилини, як Братчик Ведмідь повис над гороховою грядкою на місці Братчика Кролика.

А Кролик — щодуху до хатинки Старого Лиса. Прибіг і кричить:

— Братчику Лисе! Мерщій, Братчику Лисе, я покажу тобі, хто у тебе горох тягає!

Старий Лис схопив палицю й побігли вони разом до горохових грядок. Прибігають, а Братчик Ведмідь усе висить.

— Ага! Попався нарешті! — сказав Братчик Лис.

І перш ніж Ведмідь встиг рота відкрити, Братчик Кролик почав галасувати:

— В зуби його, Братчику