Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Побачивши, що дівчина втекла від нього, Адам усміхнувся. Все ж таки Анна ще дитина. Вчора він налякав її, і тепер вона уникатиме зустрічей з ним. А шкода, бо іноді було б приємно побачити її. Хоча… За чим тут шкодувати? За проблемами на свою голову? З нею все одно не можна нічого собі дозволити. Враховуючи всі обставини минулого, вік дівчини, її невинність та гарну репутацію — це саме той випадок, коли до неї не варто наближатися на віддаль ближчу, аніж п’ять кроків.

Як зайвий баласт, Адам відразу викинув з голови всі думки про Анну, та незабаром із подивом зрозумів, що йому хочеться побачити її ще раз. Особливого значення цьому бажанню не надав. Воно було настільки миттєвим та невиразним, навіть смішно його аналізувати. Така невинна дівчинка у його спосіб життя не вписувалася. Вплутав би її у щось надто скандальне, а робити їй кривду не хотілося. Зрештою, у нього і без цієї панни проблем не бракує. Не надто легка та спокійна зима минула[12], не особливо зачепивши його та родину, проте він мусив виїхати з ними на декілька місяців до Львова, і тепер серйозно замислився над тим, щоб невдовзі побудувати будинок ще й там. За сприятливих умов можна розпочати будівництво вже цього року, наступного завершити якусь частину робіт, потім вивершити зовнішнє оздоблення, взятися за внутрішнє… Добре, що тепер у нього є цей будинок у Жовкві. Від його продажу можна отримати непогані гроші.

Розділ 6

З того часу, як Анна востаннє бачилася з Адамом, проминуло два місяці, і вона майже вмовила себе не думати про нього. Припинила виглядати, не стежила з вікна і навіть не знала, чи є він у Жовкві. Він так дивно повівся з нею, а тоді зник. З жодною панною свого кола не дозволив би собі такого, але вона теж не дівка йому якась і непристойних вибриків терпіти не мусить. Шкода лише, що понавигадувала собі невідомо чого, сама в те повірила і сама тепер мучиться докорами сумління. Насправді ж здався він їй тисячу років. Жила без нього раніше — житиме і тепер. І взагалі — він надто старий для неї. Хіба у неї хлопця нормального нема?

Добрих намірів вистачило до наступного візиту Адама до них додому.

Цього разу він прийшов десь по обіді й знов, як тоді, нікого, окрім неї, вдома не застав. Тітка з молодшими дітьми ще не повернулася від родини, яка мешкала в Куликові[13], вуйко Павло поїхав у справах до Львова, старші діти бігали десь поза хатою, а Анна, користаючи з рідкісної нагоди відпочити від усіх, сиділа на лаві, підібгавши під себе ноги, і читала книжку.

Почувши стук у двері, неохоче підвела голову. Нема комусь що робити, от і вештається по хатах. Про Адама й не згадала. Не лише припинила виглядати, але переконала себе в тому, що ніколи не зустрінеться з ним.

Підвівшись, Анна відклала книжку, підійшла до дверей, натиснула на клямку і… відчула, як від страху в неї підкошуються ноги. Адам? Тут? Знову?

На якусь частку секунди втратила контроль над собою і мало не зачинила двері у нього перед носом, проте вчасно спам’яталася і впустила досередини.

— Сьогодні вже не виганятимеш мене? — усміхнувшись, запитав він. — Конче маю поговорити з твоїм вуйком.

Анна якось непевно хитнула головою. Мала б сказати, що вуйка нема вдома і що чекати на нього марно, проте чомусь не змогла промовити й слова. Стояла, враз оніміла, і навіщось стискала рукою клямку.

Адам уважніше придивився до дівчини. Плавний вигин шиї, теплий тон шкіри, пасмо каштанового волосся, що вибилося з зачіски й опускається на шию непокірними завитками, тоненька жилка просвічує крізь шкіру на скроні й б’ється в прискореному ритмі. Він знов її налякав? Лише своєю тут присутністю? Чи не найменше йому хотілося лякати цю дівчинку. Відчував якусь дуже невмотивовану та дивну ніжність до неї. Добре, що вона хоч є старшою, аніж він думав раніше. Принаймні, не вважатиме, що втратив здоровий глузд і вподобав дитину.

Відчуваючи погляд Адама, Анна тихенько зітхнула. Здається, всі обіцянки самій собі летять шкереберть і вона не може забути цього чоловіка. Цікаво, чому він так уважно вивчає її? Йому не байдуже?

Раптом Адам поклав долоню на її руку. Навіщо? Сам не зрозумів — просто мав гостру потребу це зробити. Ковзнув долонею вгору по її руці, кудись аж під рукав літньої сукні, відчув під пальцями гладеньку шкіру передпліччя і зупинився за крок від того, щоб остаточно втратити бажання зупинятися. Посунувся б значно далі, проте розумів, що не повинен. А шкода, бо навіть під тією жахливою сукенкою бачив, які в Анни гарні плечі та груди. Якби вона не була такою невинною, як виглядає. Почувався цілковитим ідіотом, коли торкався її так, як не мав би торкатися.

На секунду Анна заплющила очі. Доторк руки Адама примусив її відчути незрозуміле збентеження та млість. Вона підвела голову і несміливо, самими лише очима, усміхнулася йому. Чому всміхнулася? І сама не зрозуміла.

Адам перехопив її погляд. Дивилася на нього так, ніби те, що він щойно зробив, було чимось цілком зрозумілим, таким, чого й очікувала від нього. Вона аж така мудра?

Несподівано для самого себе він торкнувся її сміливіше і з подивом зрозумів, що цій наївній дівчинці кожного разу вдається не лише зацікавити його, але й примусити повестися так, як він собі не планував. Що за напасть така?

Обережно вивільнивши руку і ніби вибачаючись за те, що мусить це зробити, вона ніяково всміхнулася йому.

— Я пана не виганяю, але сьогодні вдома теж нікого немає… Прийдіть пізніше. Дуже пана прошу.

Дивилася на нього ледь наполохано, проте вже так, ніби не лише добре розуміла, чому він саме так повівся з нею, але й знала, що це для неї означає. Можливо, вона не така вже й невинна, як виглядає. Іноді саме такі гарненькі дівчатка надто рано потрапляють у пікантні історії. Хоча… Виглядає таки занадто доброчесною для такого.

Адам спробував зазирнути Анні