Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

Навіть вірування мерян свідчать про їхню належність до давнього фінського етносу. Саме стародавні фінські перекази та вірування наклали відбиток на мерянські прикраси, їхнє поняття краси, їхній духовний світ.

Однак у читачів не повинна скластися думка, що кожен покійний мерянин був так яскраво й багато прикрашений, як у могилі біля села Осипова Пустинь. Аж ніяк! Прикраси залежали від статків людини: що багатшого була людина за життя — то багатшими були прикраси в її могилі. І навпаки: бідний мерянин таким залишався і в могилі.

Хочу звернути увагу на ще один факт — монета, знайдена при багатому мерянині біля села Осипова Пустинь, указує на мерянську могилу XII століття. Не слід вважати, що монета з’явилася в мерянській землі в рік випуску. Бо чеканилися ці монети Генріхом IV лише після одержання ним титулу імператора в 1084 році. Тобто вона могла з’явитися в мерянській землі й через 20—40 років. Це зайвий раз доводить: і в XII столітті в мерянській землі, або Інакше — в країні Моксель, повсюдно проживав фінський етнос. І Іро що не варто забувати. Хоча граф О. С. Уваров це замовчує.

І друге, не менш важливе; навіть у ХП столітті серед фінського етносу марянської землі всуціль панували фінська язичницька релігія і фінські язичницькі обряди. Про це також не варто забувати.

Чесно викладений матеріал одразу ж відшарував хитромудрі великоросійські вимисли, і назовні виплила московська історична облуда.

Не стану далі описувати, які кільця, перстні, браслети, пояси, ремінні пряжки, ножі носили меряни. Найчастіше то були речі привізні — або з Волзької Булгарії, або зі Скандинавії та країн Балтійського регіону. Поза всяким сумнівом, чимало прикрас виготовляли меряни самі. Більша частина домашнього начиння також виготовлялася мерянами. Серед них: відра дерев’яні різних розмірів; дерев’яні скрині, ящики, різноманітні лавки; великий і малий глиняний посуд; кам’яні бруски, кремнієві кресала тощо. Про це свідчить сам О. С. Уваров:

"Ми вже бачили, що символічні зображення рук, лап і кілець ліпилися з глини, але не обпалювалися, тоді як глиняний ідол був обпалений. Отже, Меряни... вміли обпалювати глину, імовірно, свідомо не обпалювали деяких предметів... Та ж розбіжність в обробці глини існує і щодо посуду, знайденого в могилах: один виготовлено від руки, 48 грубо і геть неправильно, тоді як інший обпалено, навіть прикрашено візерунками" [4, с. 111].

Скоріше за все, у IX—X століттях меряни ще не вміли обпалювати глину. Маленький ідол і якісні посудини були привізними. Позаяк статуетка ідола була знайдена в одному екземплярі, притім — у розритому скарбі, а не в могильних розкопках. Що дуже характерно.

Важливо відзначити повсюдне носіння мерянами ножів різного типу. І це також зрозуміло: навколишні ліси постійно становили небезпеку для людини.

"Розкопка курганів довела, що ножі постійно носили не лише чоловіки і жінки, але навіть і діти... Ножі належать до числа таких знарядь, які слугують не тільки для домашнього вживання..." [4, с. 114].

Меряни вільно користувалися вогнем, висікаючи його із кремнієвого каменю. "Огнива були зі сталевої смужки, більш-менш товстої, із загнутими кінцями... для привішування до пояса".

У мері були розвинені такі види людської діяльності, як полювання й рибальство. Слід гадати, що саме ці два види занять у IX—XIII століттях були головними джерелами існування цього народу.

"Полювання поставляло Мерянам хутра для одягу і для торгівлі та м’ясо для їжі... Для полювання слугували ті ж знаряддя: сокири, списи і стріли, що й для війни.

Розташування мерянських поселень на березі рік і озер з раннього часу мусило звернути увагу місцевих мешканців на рибний промисел. За свідченням арабських письменників, знаємо, що... предметами торгівлі східних народів з Мерею були гарпуни й багри; крім відкриття таких гарпунів і багрів у курганах, також інші предмети довели існування рибного промислу в Мерян.

а) Гарпуни і багри..; б) Гачки..; в) Голки для плетіння сіток" [4, с. 117—118].

Ми вивчили коротко питання про мерянське житло, ознайомилися з одягом і прикрасами мері, поглянули на побут і звичаї давнього народу. Перед нами не стояло завдання вивчити все це досконало. У кого є таке бажання, той може звернутися до воістину великої праці графа О. С. Уварова "Меряни та їхній побут за курганними розкопками".

Закінчуючи розділ, хочу ще раз нагадати слова археолога:

"Подібно до багатьох язичницьких народів, Меряни мали звичай класти в могилу улюблені речі покійника... Чимало таких різнорідних речей розкривають нам тепер у всіх подробицях не лише всі частини вбрання, а й навіть всі речі домашнього побуту Мерян" [4, с. 3].

Завдяки цьому стародавньому звичаю, археологові О. С. Уварову вдалося відновити правду про проживання мері на древній "Залешанській землі" протягом VII—XVI століть. Проживає мерянський народ на своїй споконвічній землі й нині.

Лише зі злої вигадки своїх правителів меряни протягом століть міняли своє древнє ім’я, сіючи смуту серед людей. Однак це завжди був той самий давній народ: меря — моксель — московити — великороси.

З

Не варто гадати, що граф О. С. Уваров ставив перед собою завдання очистити російську історичну науку від згубного "доважку брехні". Звичайно, ні! Граф був відданим сином матері-імперії. Він служив імперії вірою і правдою, тож навіть гадки не мав що-небудь відкидати.

Однак необхідно пам’ятати: ще з петровських часів у Росії існували дві взаємовиключні теорії походження Московської держави. Перша, так звана норманська (варязька) теорія, і друга— слов’янська. Я не буду в нашій книзі глибоко вникати в це питання. Можна написати не один том про те, як безкомпромісно "схрещували шпаги" російські історики. І одні, й другі в значній частині своїх міркувань спиралися на брехню та вигадки. Перші стверджували, що так звану "російську державність" принесли й поширили на Київ і Москву варяги. Вони, мовляв, очолили державу і створили правлячий клас. Оскільки сторонніх норманів було багато, згодом, осівши в Московії, дружинники-нормани створили еліту держави — боярство, яке перетворилося на російське дворянство. Другі, слов’янофіли, подібну теорію начисто відкидали. Вони стверджували, що саме слов’яни, вчинивши "перетік" у Московію "трьома шляхами", повністю витіснили з тих земель фінські племена й створили Московську державу. Ця історична гризня була тривалою і тяглася з XVIII до початку XX століття. Лише "пани-більшовики", прийшовши до влади, поставили в цій суперечці остаточну крапку. Вони підтримали слов’янофільську теорію та почали її "подальше