Читати книгу - "Мережевий ефект"

Ну, чергове лайно.

У мене був аудіо— та візуальний доступ до базового корабля через мої безпілотники, тому я міг бачити, коли він вибухнув. (Ні, не фізично. Емоційно.) Люди почали кричати і розмахувати руками та іншими непотрібними речами.

Знаєте, я теж зараз не дуже добре проводжу час.

Я сказав Раджпріт: "Перейдіть до входу до гравітаційного колодязя", і рушив коридором до лабораторій та сховища зразків, звідки з'явився Аджат і повідомив Раджпріт про заклинені люки. Я наказав безпілотнику залишатися біля люка, щоб мати певне попередження, якщо через нього щось зайде. Тоді розділив решту безпілотників, відправивши дві третини вгору, щоб зайняти позицію для охорони разом з Раджпріт, а іншим наказав летіти за мною. У стрічці я спокійно повідомив, підтверджуючи, я йду їх шукати. Чорт.

Я зробив дурну помилку. Зараз доступ до каналу на модулі блокувався, якщо ваш інтерфейс не знаходився в зоні дії одного з безпілотників, тому повідомлення можна було передати на базовий корабель, але зв'язок був нестабільним і ненадійним. Ми, я та люди, надто звикли до корму, що унеможливлювало втрату когось, залишити його позаду. За допомогою активного каналу, навіть якщо ви були без свідомості, ваш інтерфейс можна було використати для відстеження вашого місцезнаходження.

Арада сказала у стрічці: "Ми надіємося на вас, SecUnit."

"Ідіть до базового корабля, Арада," надіслав я назад.

Було дивовижно, як швидко наш здебільшого впорядкований відступ обернувся катастрофою. Мої дрони розташувалися навколо Раджпріт, яка з тривогою чекала на дні гравітаційного колодязя. Нагорі зібралася охорона базового корабля та члени групи оцінювання, стискаючи ручну зброю, якою вони ледь вміли користуватися. Я просто сподівався, що ніхто випадково не застрелить себе чи когось іншого. Я перемкнувся на канал іншого безпілотника і побачив Араду, Оверса, Ратті та чортового Тьяго, які чекали у переході до модуля. Арада розмовляла з Роа про ситуацію і намагалася засунути Оверса у гравітаційний колодязь. Я хотів їм сказати — не знаю, що збирався їм сказати, — але це включало слова "я не можу виконувати свою роботу, якщо ніхто з вас, чорт візьми, не слухає мене", але потім зовнішнє втручання розірвало з'єднання, і я втратив усі свої безпілотники на базовому кораблі.

Я дістався до люка лабораторії 3, який застряг частково відкритим, всього за кілька сантиметрів від палуби. Я впав на підлогу і скерував своє сканування під люк, але не зміг виявити жодних ознак людських тіл, живих чи мертвих. Але безпілотник вловив приглушені людські голоси далі по коридору.

Я підхопився вертикально і рвонув по кривій коридору, і  побачив люк, який мабуть бачив Аджат. Перегородка була зім'ята вздовж верхньої частини ущільнення, а панель ручного розблокування вийшла з ладу під час стрибка напруги. Пластикові деталі були розплавлені, а весь вузол люка капав вогнегасною піною, спрацювала автоматична аварійна система. Комунікації в цій зоні були повністю знищені або відключені, і повідомлення про надзвичайну ситуацію не надходило на контрольну палубу. Я почув приглушений голос з заблокованого відсіку, але він був надто слабким для людського слуху.

Мій перший імпульс був відірвати люк. На щастя, мій другий поштовх полягав у тому, щоб взяти ручку розблокування і потягнути. Це нічого не дало, але я відчув, що ручка зламана. Принаймні засуви, які утримували люк, були вилучені. Це означало, що хтось уже запустив ручний випуск зсередини, але його заклинило. Я розірвав панель і виявив, що зім’ятий метал затискає механізм розблокування. Я відсунув рукав, налаштував енергетичну зброю у правій руці до найнижчого рівня і пропалив метал. Люк скрипнув, подався далі, і я додатково штовхннув його.

Канті кинулася вперед, і я спіймав її. — Він не відкривався, — зітхнула вона. Вона стискала інструмент, який використовувався в опитуваннях для розколювання зразків гірських порід, її руки були закривавленими. Живлення всередині було відключене, єдине світло від аварійного випромінювання світилося вздовж стін, а обладнання та кейси для зразків були розсипані скрізь. Амена лежала в кінці відсіку, її нога була затиснута лабораторним стелажем який впав, коли зігнулася перегородка. Вона була у свідомості і намагалася звільнитися.

Мій дрон  біля люка показував, як біля замка блимають попереджувальні вогні. Так. Я витяг Канті в коридор і забрав від неї інструмент. "Зараз зміниться сила тяжіння". У те, що залишилося від стрічки, я сказав: "Раджпріт, я надсилаю вам Канті."

Канті завагалася, широко розплющивши очі і заплакавши. З порізу над лінією її волосся стікала кров. Позаду мене Амена крикнула: "Канті, іди!"

Канті зірвалася і побігла коридором, відскакуючи від перегородок. Я зайшов у кімнату і підійшов до Амени. По її обличчю стікали сльози, а з носа виділялася рідина "глибоко засмученої" людини. Вона постукала по металу. "Ось, ми не могли цього підняти!"

Я обережно помацав під нею, там, де опорна стійка притиснула її ногу. Не було крові, хоча напевне боліло. Я відчув сліди слизу на металі від інструменту, яким користувалася Канті. У неї був правильний інструмент, але не було достатньо сили, щоб підняти стійку. Я вклинив інструмент на місце і натиснув на важіль. Мої безпілотники вже зустріли Канті в кінці коридору і утворили навколо неї захисну хмару, коли вона, хитаючись, бігла крізь фойє до гравітаційного колодязя.

Стійка подалася, і Амена спробувала викрутитися і закричала від болю. Я сказав: "Просто повільніше", і мені вдалося сказати це так, ніби у нас ще є якись час, який нам потрібен. (Ми його не мали.) Мій дрон передав зростаючі показники енергії з повітряного шлюзу, де щось намагалося перекусити захисну пломбу.

У трубі доступу Раджпріт схопила Канті і піднялася з нею гравітаційним колодязем, обидві оточені моєю хмарою безпілотників. Амена ще трохи покрутилася, скривившись, потім потягнулася до моєї руки і сказала: "Просто потягніть сильніше!"

Я взяв її за руку, потягнув, і її нога вислизнула з-під лавки. Я встав, потягнув її до себе і взяв на одну руку. Я втратив зв'язок з Раджпріт, але мої безпілотники підтвердили, що вона більше не в колодязі. Я сказав Амені: "Тримайся", і побіг коридором.

Я не міг наблизитися до своєї максимальної швидкості; там було надто багато сміття, а коридор був занадто вузький і кривий.

Я пробрався майже до кінця коридору, коли люк вилетів з гучним поштовхом. Запах розплавленого металу та озону наповнив коридор. Мій безпілотник біля люка надіслав мені вид на