Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Фокса Міккі 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Фокса Міккі" автора Саша Чорний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 16
Перейти на сторінку:

У матросів дерев’яні черевики — кораблика­­ми, у пасажирів звичайні, білі і жовті туфлі. Практично й симпатично. А у панночок що не но­­­ги, то інший фасон: з бантиками, з пряжечками, з червоною решіточкою, з зеленими каблучками… Хто їм ці фасони вигадує?..

Був у капітана на балкончику. Старенький, товстенький, борода, як у різдвяного діда, оченята блакитні. Розставив ноги і розважається: по­верне колесо з палицями в один бік, потім у дру­гий, потім у третій, а сам у слухавку ри­чить: «Доброго ранку! Пів доброго ранку! Чверть доб­рого ранку!» — а може, я й наплутав.

Знайшов кухню. Підлога собі хитається, а кух­ня свою справу робить. Готує. Кухар тицьнув ме­ні в ніс омара… але я на нього так поглянув, що йо­му соромно стало, і він висякався (кухар).

А підлога все здіймається, хвилі, як бульдоги, зусібіч морди в піні, і всі на мене кивають. Ай! Підіймається, опускається. Смійся! Поклади-но краба на сушу, побачиш, йому також буде несолодко. Вітер свистить і вивертає вуха навиворіт. Ай!..

У нашого сусіди злетів у воду капелюх. «Свіжіє!» — заспокоїв його Зінин тато. Дуріє, а не свіжіє… Ба-бах! Ба-ба-бах!

Я притиснувся до ніг незнайомої старої, закрив очі і тихенько-тихенько вищав: море! Золоте моє море… Ну, припини, ну, втихомирся! Я ніколи більше не поїду. Я маленький фокс, нещасне собача, за що ти на мене гніваєшся? Я ніколи тебе не чіпав, ніколи на тебе не гавкав (ух, як я брехав!)…

Ага, так воно тобі й стихне. І от я вийшов із се­бе. Стрибнув на лавку, повернувся до моря спи­ною і наступив лапою на рятувальне коло. На всякий випадок, якби довелося рятувати Зі­ну, її тата і капітана. Кухар нехай тоне… Злий фокс. Наві­що я пишу таку гидоту? Врятував би й ку­харя, пес із ним…


* * *

Все? Ні, не все! Жадібні сухопутні люди не знають уже, що й вигадати. Мало їм берега, лісу, поля, шосе. Літати їм треба! Сіли на бензинову етажерку… і полетіли. Навіть глянути страшно. Але ж літають окремі божевільні, у них, видно, нема батьків, і нікому їх зупинити. А морем катаються всі: діти, мами, татусі, дідусі і навіть немовлята. Ото доля («доля» — це як великий злий кажан) їх і карає…

Гойдались — догойдались. Собаки, кажуть, себе погано ведуть. Ага! Собаки… Подивились би ви, як ведуть себе на пароплаві люди в нових костюмчиках, з новими хустинками в кишенях, коли починається хитавиця!

Я заплющував очі, намагався не дихати, нюхав лимонну шкірку… Бр-р-р!

Але Зіна — молодець. І її тато — молодець. І капітан — молодець. А я… краще не питайте.


* * *

Коли забовваніла земля, люба зелена земля, тверда земля з будиночками, песиками, м’ясни­ми крамничками і купальними будками, я завищав так пронизливо, що перекричав гудок па­роплава.

Присягаюся і даю чесне собаче слово, що ла­пи моєї ніколи на пароплаві більше не буде! Чо­му мене всюди за собою тягають?.. Завтра Зінин тато влаштує прогулянку на хмарах, то я з ним літати повинен?!

Пардон! Сіль ву пле!

Ага! Так і знав. Цей неможливий тато підчепив рибалку і замовляє йому на завтрашню ніч барку* з місяцем і риболовлею…

Море сьогодні, щоправда, тихе, — знаємо ми цю тишу. Але в кімнаті ще тихіше. Підлога не хитається, стеля не перевертається, піна не лізе у вікно, і люди довкола не зеленіють і не жовтіють. Бр-р-р!..

Старий морський вовк — фокс Міккі

Розділ 12. Повертаюся в Париж і ставлю велику крапку

На веранді стояли валізи: зі свинячої, крокодилячої шкіри і од­на маленька… бр-р-р!.. здаєть­ся, з собачої. В палісаднику жовте листя танцювало фокстрот.

Я побіг до океану: прощавай!

«Бумс!» Фі, який неґречний. З ним прощаються, а він водою в морду…

Від полотняних купальних будок самі ребра лишилися.

Небо — кольору брудного пса. Айстри звисають головами донизу: сумують. Прощавайте, до побачення! Хоча ви і без запаху, але я вас ніколи, ніколи не забуду…

Попрощався з лісом. Він, видно, нічого не зро­зумів: зашумів, залопотів… Що йому маленький, живий Міккі?

Попрощався з продавчинею. Вона так само не­весела. Сезон закінчився, а тухла кілька так і не продалася.

Валізи всю дорогу штовхалися і заважали мені думати. Зіна серйозна, як покараний папуга. Виросла, засмагла. В голові уроки, подруги і наклейки — на мене жодного разу не глянула..

І не треба! Що це за любов така по сезонах? Подружуся в Парижі з яким-небудь порядним фоксом — і «жодних іспанців» (дуже люблю дурні людські слова повторювати!)


* * *

Приїхали. Риїхали. Иїхали. Їхали. Хали. Али. Ли. И…

Це я так навмисне пишу, бо лапа зовсім отерпла.

Консьєржчина собачка подивилася на мене з порога і відвернулася. Герцогиня яка! Добре…

1 ... 12 13 14 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Фокса Міккі"